Сторінка
3

Психіка як "Внутрі-буття". Людина — вчинок — світ. С. Л. Рубінштейн (1898-1960)

Епіфеноменалізм як найтиповіший і колоритний вияв пасивності психічного є лише "зворотним боком вульгарного механіцизму". Не можна дати справжнього детерміністичного тлумачення поведінки, не враховуючи ролі психічних явищ. Рубінштейн наводить велику кількість вагомих при­кладів, у яких психічне виступає детермінантою поведінки, дії. діяльності.

Помилку ідеалізму Рубінштейн бачить не у визнанні ролі ідей у по­ведінці людини, а в тому, що ці ідеї ідеалізм вважає первинними. Насправді ж вони зумовлені життям. Таким чином, свідомість людини Рубінштейн вводить як фактор, який зумовлює все те, на що поширюється діяльність людини, на весь безконечний ланцюг подій, котрі породжуються діяльністю у світі в цілому і в історії суспільства особливо.

Провідною формулою Рубінштейна виступає теза: зовнішнє через внутрішнє. Проте характер внутрішнього виявлявся досить розпливчастим, і воно, зрештою, мислилось як таке, що перебуває в тілі на зразок фізичних речей. Уявлення про психічне має таку тенденцію з давніх-давен.

Рубінштейн відчув цю слабину і пішов далі, розгорнувши ідею про психічне як “внутрі-буття". Для цього довелося зробити основний акцент не на гно­сеологічному відношенні, а на онтологічному.

Філософську постановку питання про відношення свідомості та матерії було повернуто в бік проблеми "людина і сінт". Саме в цьому Рубінштейн увійшов у ґрунтовне протиріччя в рамках своєї психологічної системи. "Внутрі-буття" та постановка проблеми людини виявилися лише дотичними поняттями. Зміст поняття "людина" не може бути вичерпаний поняттям "внутрі-буття", хоч би яким це останнє було психологічно й філософськи знаменним.

Цей дещо новий підхід до тлумачення проблеми психічного Рубінштейн виклав у трактаті "Людина і світ", яким, на жаль, залишився незаверше­ним, проте основні ідеї тут подано в достатньому обсязі.

Ставлячи свою основну проблему — буття і місце в ньому людини, Рубінштейн показує єдність двох відношень: людини та буття, людини й іншої людини. За проблемою свідомості та буття він намагається бачити більш широку проблему — місце людини в світі. Відкидаючи суб'єктивно-ідеалістичне тлумачення свідомості, Рубінштейн визнає вихідним положен­ням відношення людини та буття, а похідним — буття й свідомості.

З самого початку Рубінштейн протиставляє чуттєве і раціональне. Чуттєвому надається статус буття, в той час як мислення має справу з сутностями, а не з існуванням як таким. "Вихідний пункт відкриття буття, реаль­ного існування світу людиною — в її чуттєвості, практиці, а не в мисленні''. Якщо чуттєве розуміти як практичне, то їхнє протиставлення мисленню не має логічної основи. Лише у вузькому сенсі чуттєве (пов'язане з діяльністю органів чуття) може протиставлятися раціональному.

Практична діяльність протиставляється діяльності ідеальній, куди входить і чуттєве у вузькому розумінні. Рубінштейн формулює прерогативу чуттєвого, але в такому разі слід було чітко відмежуватися від аналогічного терміна в Кантовій філософії — апологія чуттєвого. Адже, згідно з Кан­том, мислення, як і чуття, рівною мірою оперує з існуванням, а не тільки з сучасностями. Все вчення про буття Рубінштейн пов'язує з чуттєвістю. "Мислення розкриває значення, зміст поняття буття, але саме буття є вихідним пунктом нашого чуттєвого буття. Буття як таке, як сутнісне — це вихідне, первинне чуттєво дане людині".

Тут Рубінштейн підходить до серцевини свого вчення — до розкриття поняття "внутрі-буття". "'Людина, що пізнає, розташовується не перед бут­тям існуючим, а, отже, не розташовує його перед собою, перетворюючи все буття в предмет і в об'єктивну наявність для споглядання, перетворюючи все тільки в об'єкт для суб'єкта, а перебуває "внутрі-його". Рубінштейн уживає тут досить неточні терміни -— "поза" і "внутрі", які можуть бути використані лише як метафори. Адже слово "внутрі" можна розуміти як "'всередині", тоді інше буття мало б існувати навколо. Зовнішність відношень цим не долається.

Поняття "об'єктивна реальність" також може мати подвійний смисл.

Проте визначення світу як об'єктивної реальності Рубінштейн співвідносить з людиною, її способом розкриття світу. Він пише: "Світ — це сукупність людей і речей, що спілкуються одне з одним, точніше, сукупність речей і явищ, співвіднесених з людьми . Світ є організована ієрархія різних спо­собів існування, точніше, існуючих з різними способами існування. В цій характеристиці визначальним є людський суспільний спосіб існування".

Визнаючи пріоритет аспекту буття над аспектом сутності, Рубінштейн заперечує буття як абстрагування від визначеностей і наділяє його такими властивостями як "бути" і "являтися" (здаватися, змінюватися, становитися, розвиватися, зникати, тільки мислитися, уявлятися тощо).

Проте категорія "буття", якщо брати її діалектико-логічний аспект, набу­ває дальших визначень і як буття втрачає свій смисл. Це схоже на те, якби в політекономії поняття абстрактної вартості взяти за реальний вихідний пункт. В "Основах загальної психології" Рубінштейн більш чітко ставить питання про логіку основних психологічних категорій. Коли ж він визначає буття через людину, то переходить до людського буття, буття, визначеного людиною. "Вихідне ствердження буття — це випробування і прийняття бут­тя людською істотою як об'єкта її потреб і дій"'. Буття і людину Рубінштейн визначає як "факт зустрічі одного існуючого з іншим" і цим допускає певну неточність у термінології, адже у читача виникає уявлення про їхню відокремленість. Цілком слушна думка розхитується багатозначними фор­мулюваннями. "У складі буття людина як існуюче, що усвідомлює все існуюче і змінює його, не виноситься за межі буття, вона сама — існуюче, включене до складу існуючого".