Сторінка
1
У наш час особистiсно орiєнтований підхід у професійній педагогіці набуває особливої актуальності, оскільки на перший план виступає ідея гуманізації навчання. Це розкривається в таких проявах, як емпатiя, довіра, співпраця, креативнiсть, заохочення, шанування гідності i прав учня, відкритість, педагогічний оптимізм, психологічна безпека, розвинута культура спілкування тощо. Предметом гуманістичної психології стає особистість та проблеми особистісного зростання, самовдосконалення, самоактуалiзацiї.
Витоки гуманістичної традиції виховання ми знаходимо в працях Протагора ( “мірою всіх речей є людина”), Сократа, Платона, Арістотеля та у римських мислителів - Плутарха, Сенеки та інших.
Розквіт гуманізму пов'язують із подоланням релігійно-канонічних та тоталітарних систем середньовіччя. В епоху Відродження, коли людину вважали найвищою цінністю, відбувся надзвичайний злет людського духу. Досить згадати такі видатні імена прибічників ідей гуманізму, як Сірано де Бержерак, Томмазо Кампанелла, Томас Мор, Франсуа Рабле, Ян Коменський та інші. Пізніше до цієї плеяди долучаються представники нового часу - Мішель Монтень, Жан- Жак Руссо, Лев Толстой. Висуваються ідеї вільного виховання, яке дає змогу кожній людині розвивати свої природні здібності. Так, Й.- Г. Песталоцці вважав, що мета виховання полягає в тому, що людина піднімається до відчуття внутрішньої гідності своєї природи.
У вітчизняній педагогіці гуманістичні ідеї можна зустріти в працях представників майже всіх історичних епох. Можна згадати класичні праці К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.Ф. Каптерєва.
Гуманістичний підхід, як самостійний напрям у науці, виокремився в 50-ті роки ХХ століття. Відповідно до нього людина розглядається як активна творча істота, що взмозі впливати на свою долю. В рамках гуманістичних традицій людина виявляє себе як неповторна унікальна цінність; їй притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Людина, на думку О.М. Пєхоти, - це“відкрита можливість” самоактуалізації, що властива тільки їй.
Слід обов'язково згадати про таке явище в педагогічній науці, як створення методики Марією Монтессорі. Основна ідея цієї методики полягає в тому, що кожна дитина проходить індивідуальний шлях розвитку, а звернення дитини до вчителя: ”Допоможи мені це зробити самому” є девізом педагогіки Монтессорі. Сутність цієї педагогічної теорії характеризують три провідних положення. Так, виховання має спиратися на дані спостережень за дитиною і бути:
· вільним;
· індивідуальним.
Вальдорфська педагогіка є різновидом втілення гуманістичної ідеї. Вона являє собою систему самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі й тіла.
В основі цієї педагогіки лежить атропософське вчення Р. Штейнера. Основоположник вальдорфської педагогіки втілив у своїй школі розроблене ним філософське вчення, що поєднує елементи суб'єктивного ідеалізму (дійсність як самовиявлення духу ), об'єктивного ідеалізму (Гете), а також християнства.
Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В основу їх покладено ідеї Дж. Дьюї, Й.-Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо про вільний розвиток і виховання дитини. Й.-Г. Песталоцці стверджував, що вміле поєднання індивідуальної й групової організації навчальної діяльності сприяє успішному навчанню дітей, а їхня активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку.
Впродовж останніх років значно зростає інтерес до особистісного підходу саме у педагогічній психології та практичній педагогіці.
Науковці пропонують такі форми особистісного підходу: “особистісно-соціально-діяльнісний підхід” (О.В. Барабанщиков і М.Ф. Феденко), “принцип діяльнісно-особистісного підходу” (В.І. Андреєв), “особистісно-діяльнісний підхід” (І.О. Зимня), “системний особистісно-діяльнісний підхід” (Л.М. Деркач), “індивідуально-особистісний підхід” (О.Я. Савченко) тощо.
Як відомо, основу особистiсно орiєнтованого підходу в професійний педагогіці становлять психолого- педагогічні й філософські концепції особистості та її структури.
У психології вперше докладно розглянули особистість з усією її складною структурою такі видатні психологи як З. Фрейд та К.Г. Юнг. З. Фрейд, як відомо, є основоположником класичного психоаналізу. Відповідно до класифікації З. Фрейда, існують такі особистісні типи: вiдчуваючий, 2) почуваючий, 3) мислячий, 4) безпосередньо прозріваючий.
Ідея З. Фрейда про первинну творчу сексуальну енергію “лібідо” та її сублімацію в творчості є актуальною для усвідомлення своєї творчої cутi молодими музикантами-виконавцями.
К. Г. Юнг, в свою чергу, змалював типи iндивiдуальностi і визначив два основних типи особистості: екстраверт та інтраверт. Він також поставив питання в психології про багатоликість феномена особистості.
Слід згадати також видатних фiлософiв і психологiв, котрі вивчали проблему особистості в ХХ сторiччi. Це, безумовно, Е. Ерiксон, Е. Фромм, А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франк та інші. Серед наших співвітчизників можна назвати імена Т.М. Титаренка, І.Е. Бекешкіної, Л.І. Бучек, Т.В. Кондратюк, В.В. Коршунової, В.Л. Поплужного, М.А. Маковського, І.М. Галяна та інших.
У зв'язку з особистiсно орiєнтованим пiдходом у психолого-педагогiчнiй лiтературi розглядається широке коло питань. Це структура особистостi, спрямованість особистостi, духовний потенцiал, духовний тезаурус особистостi, особистiснi психолого-педагогiчнi характеристики та iнше.
У теорії особистості визначають дві основні теорii: 1) особистість у статиці (cтруктурно-типологiчний аспект); 2) особистість у динаміці (зв'язок з педагогікою): а) типи особистості як такi; б) процес формування особистості (психолого-соцiологiя, соцiодинамiка особистості).
Завантажити реферат