Сторінка
1
Бандурне виконавство - виняткове явище художньої культури, яке тісно пов'язане з історією нашого народу.
Постійно зростаюча зацікавленість суспільства до цієї проблеми актуалізує постійне зростання фахового рівня бандуристів - концертних виконавців та викладачів-популяризаторів національного культурного надбання.
Яким же повинен бути сучасний бандурист? Насамперед людиною зі сформованою національною свідомістю, послідовним борцем за незалежність держави і розбудову української культури. Він не повинен стояти осторонь сучасних проблем свого народу і своєю творчістю відгукуватися на всі події в країні. Він мусить займати активну позицію по захисту рідної мови. В той же час бандурист повинен вільно володіти мистецтвом гри на бандурі і обов'язково вміти співати під власний супровід.
Майстерність виконавця повинна визначатися рівнем культури інтонування.
Мелодія, що являє собою вагому інтонаційно-смислову організацію музичних звуків - невичерпне джерело варіантної різноманітності творчої, виконавської інтерпретації.
Неінтерпретована мелодія, хоча й насичена запрограмованим змістом - лише схема, в якій неконтрольоване співвідношення окремих звуків може бути не тільки маловиразним, але й перечити логіці внутрішньої організації процесу розвитку.
Розкриття, розшифрування мелодичної структури у виконанні неможливе без осмислення інструментальних виражальних засобів, якими являються динаміка, агогіка, артикуляція, штрихи. Техніка бандуриста поза органічним зв'язком з контекстом виконуваного твору не може вважатися художньою.
Аналіз будови мелодії та інших засобів музичної виразності (гармонії, фактури, форми) необхідні виконавцю для добору та застосування інструментальних виражальних засобів, технічних прийомів (темпоритму, динамічних співвідношень у великому і малому масштабі, інтонування окремих звуків, мотивів, фраз, артикуляції, штрихів, цезур, акцентів, різноманітних способів поєднання або розчленування музичного матеріалу), які в найбільшій мірі відповідають внутрішній сутності виконуваного твору, сприяють розкриттю композиторського задуму, активізуючи емоційний вплив музики на слухача.
Тут - пряма залежність характеру техніки від характеру образно-емоційного строю, композиційної програми, закодованої в нотному тексті.
Майстерність виконавця є необхідною умовою і невід'ємною складовою частиною творення музичного художнього образу. Вона містить у собі не тільки весь комплекс м'язових відчуттів, орієнтацій, скоординованих різноманітних форм і характерів рухів, але й духовне виявлення особистості виконавця, пов'язане із втіленням його інтерпретаторських намірів.
Ось у такому, розширеному розумінні й слід трактувати поняття художня техніка.
Оскільки мелодія в музиці традиційного напрямку - головний носій музичного змісту, поза розкриттям котрого поняття художня техніка втрачає сенс, роботу над виразним виконанням мелодії (в її широкому значенні) потрібно вважати головним фактором формування майстерності бандуриста.
Слід підкреслити, по-перше, що в даному випадку одноголосну мелодію ми розглядаємо не тільки як головний, але й багатогранний елемент музики, що вимагає для свого втілення в живому звучанні не однозначних, а комплексних рухів, котрі сконцентровано виражають розум, волю, почуття і творчу фантазію бандуриста-інтерпретатора; по-друге, поняття мелодії не обмежується її значенням як носія тематизму, а поширюється на всю мелодичну структуру, на всі голоси, на всю тривалість музичного твору. Художність техніки виявляється в інтонуванні основних мелодій, розробкових і з'єднуючих побудов, швидкоплинних пасажів, а також окремих звуків, інтервалів, мотивів, де мелодія не є головним носієм музичного змісту.
Майстерність володіння звуком полягає в умінні чути і формувати його від моменту атаки і до закінчення. Як зазначалося вище, природа бандурного звука полягає у непідвладності бажанню виконавця змінити його динаміку після моменту атаки. Отже, мова йде про відчуття розшарування динаміки - найбільш сконцентрованої в момент атаки і дещо вільнішої, поступово згасаючої на стаціонарній частині тривалості. Таким чином, можна говорити про необхідність опанування на бандурі техніки двопланового динамічного рівня. Не нав'язуючи слухачеві безперервну напруженість звучання, виконавець отримує можливість впливати на сприйняття, з почуттям міри задовільняючи потребу слухача в осмисленості інтонування і подальшій плинності музичного змісту.
Зняття (припинення звучання) основного тона також повинно бути обґрунтованим. При відтворенні монотонії на бандурі зняття звука - явище закономірне: момент-атакування наступного звука стає моментом-припиненням попереднього. Природне затухання звука є передумовою м'якого його зняття. Утворена внаслідок цього динамічна мікроцезура між звуками виконує тут сполучну функцію, бо править за контраст головній змістовій лінії, вираженій пунктирно у твердому атакуванні повторюваних нот.
Недооцінювання техніки володіння динамічними цезурами між повторюваними звуками призводить до різкого атакування, динамічної некерованості, різкого звільнення струни («зриву»), нігтьових призвуків і, як наслідок, невідповідності звучання бандури характеру мелодії.
Наступним важливим фактором у виконанні монотонової мелодії є точність метроритмічного відтворення. Доцільне співвідношення сильних, відносно сильних та слабких долей досягається природною динамікою, агогічним акцентуванням та їх поєднанням.
Предметом спеціальної турботи бандуриста є вимовлення так званих пунктирних ритмів. Особливу увагу слід приділити логічному співвідношенню передиктової шістнадцятої з опорою основного тону.
Значимість атаки опорного тону може бути завуальована звучанням передикту, що йде після цезури, а також затактовою лігою. Щоб шістнадцята отримала інтонаційну цілеспрямованість, її необхідно вимовити з доцільною мірою сили звучання. Механічно-формальне відтворення пунктирних ритмів без вимогливого слухового контролю призводить або до скорочення дрібних тривалостей та випадання їх з мелодичної лінії, або до невиправданого їх звучання на передньому плані.
Завантажити реферат