Сторінка
4

Особистiсно орiєнтований підхід у формуванні професійної майстерності студентiв-пiанiстiв

Необхiдно впроваджувати такий предмет, як “iсторiя i теорiя музичнiх стилiв” (і сучасних, у тому числi, - джаз, рок, поп тощо), а також вивчення художнiх стилiв в iнших видах мистецтв з метою розвитку образного мислення, уяви, творчих уявлень, фантазiї, асоцiативних зв'язкiв у молодих виконавцiв. Не треба боятися вводити як факультативи для пiанiстiв такi предмети, як “гра на органi”, “гра на клавесинi”, “гра на клавiкордi”, а також “ гра на сучасному синтезаторi”, бо це рiзновиди клавiшно-ударних iнструментiв . Безумовно, молодий виконавець мусить володiти рiзноманiтними методиками виконавської майстерностi, зокрема сучасними, бути вiдкритим до нових наукових психолого-педагогiчних винаходiв у цiй музичнiй сферi. Юний виконавець повинен постiйно самовдосконалюватись і розвивати загальномузичну, загальнокультурологiчну й загальноосвiтню ерудицiю. Він має знати iсторiю мистецтва спецiалiзованого iнструменту та iсторiю iнструменту, iсторiю та теорiю музики; все, що стосується композиторiв, які писали для спецiального iнструменту (їхню бiографiю, творчу спадщину, особливості стилю, епохи тощо), знати iсторичну педагогiчну спадщину і спогади сучасникiв про видатних виконавцiв минулого, й особливості їхнього виконання, а також видатних педагогiв минулого та особливості їхнього викладання спецiального iнструменту.

Це - базові знання для формування професiйної майстерностi студентiв-пiанiстiв на основi особистiсно орiєнтованого пiдходу. Професійна майстерність, в свою чергу, є складовою особистості музиканта-виконавця і формується під час особистісної творчої взаємодії викладача та студента під час індивідуальних занять із фортепіано.

Основними методами цієї особистісно-творчої взаємодії є такі:

1. креативність (розвиток творчої самостійності, творчої активності, емоційної саморегуляції, музичного мислення, творчої уяви тощо);

2. комунікативність;

3. педагогічна діагностика для виявлення творчого потенціалу особистості молодого виконавця (музичних здібностей, особливостей характеру, темпераменту тощо);

4. творча співпраця педагога і студента, що передбачає спільну мету - формування професійної майстерності музиканта-виконавця на основі розвитку творчої особистості під час роботи над музичною інтерпретацією.

У цій статті вважаємо за необхідне висвітлити деякі аспекти педагогічної майстерності у формуванні професійної майстерності студентів-виконавців на основі особистісно орієнтованого підходу. Що стосується саме педагогічної майстерності вчителя, то тут слід згадати визначення цього поняття, яке належить Є.С. Барбіній: “Майстром ми називаємо того вчителя, котрий глибоко знає психологію особистості й те, чому її вчити, він має добре знати способи навчання й виховання (1).” “Майстер - це досвідчений і філігранний у своїй справі” - таке визначення знаходимо у Даля. У словнику С.І. Ожегова: “Майстер - це спеціаліст, що досяг високого мистецтва у своїй справі”.

Безумовно, майстерність без діяльності існувати не може.

Саме таке визначення педагогічної майстерності ми знаходимо у психологів. Це : “ . найвищий рівень педагогічної майстерності ., який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних результатів” (8).

Педагогічна майстерність виявляється в успішному вирішенні різноманітних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу. Але суть її - в тих якостях вчителя, що зумовлюють цю діяльність, забезпечують її успішність. Ось чому сутність педагогічної майстерності розкривається з позицій особистісно - діяльнісного підходу як комплексу властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Саме тому педагогічна майстерність розглядається як найвища творча активність вчителя. Це виявляється в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії в кожній конкретній ситуації навчання та виховання. Саме таке розуміння сутності педагогічної майстерності з позицій особистісно-діяльнісного підходу запроваджене в педагогіку колективом науковців Полтавського педагогічного інституту під керівництвом І.А. Зязюна, котрі вперше ( 1981 р.) в державі ввели в програму вищих навчальних закладів курс “Основи педагогічної майстерності” для майбутніх вчителів. Ідея майбутнього курсу належить А.С. Макаренку, який неодноразово вказував на те, що майстерності педагога “ . треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта”. Видатний педагог підкреслював, що педагогічні знання потрібно подавати студентам в технологічному аспекті діяльності; тому слід створювати у вищих навчальних закладах умови для формування професійних умінь.

Як відомо, професійна майстерність вчителя включає показ перспективи й основних напрямів роботи майбутнього виконавця під час формування професійної майстерності. Проте дуже часто коло педагогічних прагнень на цьому й замикається. Особливо це стосується ланок середньої спеціальної та вищої музичної освіти. Тобто, відповідальність за подальший розвиток виконавця педагог перекладає на студента, “правомірно” цитуючи вислів Г.Г. Нейгауза про те, що педагог повинен прагнути в своїй праці, щоб якомога скоріше він став непотрібним своєму учневі, спотворюючи справжній зміст. На перший план також виходять педагогічні ідеї про розвиток творчої самостійності й творчої активності. Все це, безумовно, мусить бути в педагогічній роботі. Звісно, “догматична” педагогіка, педагогіка “натаскування”, “поспішлива” й “академічна” педагогіки не виправдовують себе. Більше значення мають синкретичні методики викладання, комплексне виховання, “творча” педагогіка, (згадаємо індивідуальну методику викладання у М. Мартінсена, концепцію “прогресивного викладання” Д. Дьюї, працю К. Роджерса “Вільне навчання” тощо). Та, звертаючись до теми педагогічної відповідальності, не можна залишити без педагогічного контролю творчий процес становлення професійної майстерності студента, якщо він справді є самостійною, обдарованою особистістю, яка сама встановлює й досягає перспектив свого розвитку як виконавця, а педагог лише коригує цей розвиток. Проте, для більшості учнів відсутність правильної методики та самовідданої праці педагога з формування професійної майстерності у творчій взаємодії зі студентом на основі особистісно орієнтованого підходу може негативно позначитися на професійному розвитку. Майбутній виконавець, замість швидкого просування до висот професійної майстерності, витрачатиме багато часу на “винахід колеса”. Невідомо, що з цього вийде, в яку професійну безвихідь може завести ця самостійна праця. Це професійне захворювання рук, або психологічні неврози, коли так званий план розвитку професійної майстерності потребує чіткого виконання, а студент не готовий до заліку, академ-концерту тощо. Студент працює самовіддано, але не знає, як правильно діяти. Педагог лише прослуховує домашню роботу на уроці й дає декілька авторитарних зауважень, та виносить “педагогічний діагноз” про неталановитість учня. Через це той поступово втрачає віру в свої сили. Невдалі академ-концерти ще більше “заганяють” молоду особистість в глухий кут. Починають розвиватися неврози, виникає комплекс неповноцінності. Нарешті, остаточний педагогічний діагноз про професійну непридатність взагалі позбавляє колишнього студента його мрій та можливостей стати музикантом. Помітивши абсолютну безвідповідальність педагога, треба якнайшвидше змінити творчого наставника, ніж заганяти себе в творчу й психологічну безвихідь. Подібні випадки, на жаль, не рідкість. Основні причини цього, на наш погляд, такі: