Сторінка
14

Форми (джерела) права

Напрям темпоральної дії нормативно-правового акта (зокрема, закону) є ще однією важливою його характеристикою в часі, що визначається як дія нормативно-правового акта стосовно фактів, що виникли вже після ним чинності (нових фактів), а також тих, що виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

Перший внесок у вирішення питань про напрями дії нормативно-правових актів було зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

1. Негайна дія нормативно-правових актів. Нормативні акти в правовій державі діють лише „вперед” і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків лише у зв’язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою. Новий нормативний акт при цьому, за образним висловом С.Алексєєва, ніби розтинає існуючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але новий нормативний акт діє негайно, згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію.

2. Переживаючи дія старого акта – явище, протилежне за своїм характером зворотній силі. Тут старий нормативно-правовий акт, скасований новим, за спеціальною вказівкою нового акта продовжує діяти з окремих питань. Він ніби „переживає” відведений йому термін. „Переживання” закону можливе лише у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта.

3. Зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що нормативно-правовий акт поширюється на всі випадки і „уперед” і „назад”, тобто і на всі випадки, які відбувалися раніш, у минулому, до введення нормативно-правового акта в дію. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому акті, визнаються неправильними і підлягають зміни відповідно до норм нового.

Загальним є правило: нормативно-правовий акт зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадяни у своїх вчинках орієнтуються на чинні нормативні акти. Вони можуть розраховувати на майбутні акти в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові нормативно-правові акти (зокрема, закони) не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Для фізичних та юридичних осіб діють різні правила, що визначають можливість зворотної дії нормативно-правового акта.

Стосовно фізичних осіб закони зворотної дії не мають. Але разом з тим на виконання ст.15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ухваленого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, у ст.58 Конституції України закріплено: „закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення”. У цьому разі нормативно-правові мають зворотну силу. Оскільки закони, що пом’якшують або скасовують відповідальність, для фізичних осі завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону – воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб нормативно-правові акти за загальним правилом також не мають зворотної сили. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично, коли закон пом’якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як вказав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки на це у нормативно-правовому акті.

Момент припинення дії нормативно-правового акта – третій параметр, яким визначається дія нормативно-правового акта в часі. Припинення чинності нормативно-правового акта означає і остаточну втрату ним юридичної сили, яку він набуває від дня (моменту) ухвалення (підписання). Але, як відзначає С.Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу слід керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися події. Але в ситуації з законом, що має переживаючи силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативно-правових актів:

а) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, ЗУ „Про Державний бюджет України на 2004р.” втрачає чинність в 0 год. 01.01.2005р.);

б) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

в) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок):

· пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом (скасування закону рішенням Конституційного Суду України у разі визнання його невідповідності Конституції України );

· фактична заміна нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Зупинення (призупинення) дії нормативно-правового акта – останній момент, що підлягає з’ясуванню при розгляді питання про дію нормативного акта в часі. Під ним звичайно розуміють тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється у порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надані йому законом. Наприклад, згідно ст.137 Конституції України „з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності” [6, с.308-314].

3.3. Дія нормативно-правового акта в просторі.

Просторова сфера дії нормативно-правового акта – це передбачений діючим законодавством простір, на який поширюється його дія, тобто визначається територіальними межами обов’язковості акта [16, с.92].

Територія держави – це: