Сторінка
4
4. Акти реалізації прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин – виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії і направлені на реалізацію права (договори, заповіт) [5, с.31].
Всі ці акти відрізняються один від одного юридичною силою, дією в часі, в просторі і по колу осіб.
Правові акти є ланкою „правового ланцюга” у правовій системі – правова культура, правова свідомість, настанови, правові потреби, принципи, правоцілеположення, правотворчість, правова норма, юридичні дії і стан. Періодично поновлюючи цей „правовий ланцюг”, правові акти виступають як один із його можливих імпульсів, виконуючи роль його цілі та засобу [11, с.9].
Нормативно-правові акти основна і майже єдина форма реалізації права в Україні. Нормативно-правовий акт одночасно виступає як спосіб існування і вираження норм права. Серед його ознак слід виділити:
а) приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (законодавчими органами) або народом (через референдум);
б) завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;
в) приймається з дотриманням певної процедури;
г) має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:
§ вид документа (закон, указ, постанова);
§ найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);
§ заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);
§ дата ухвалення акта;
§ номер акта;
§ дані про посадову особу, яка підписала акт;
д) публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка („Відомості Верховної Ради України”, „Урядовий кур’єр”, „Офіційний вісник України”).
Перевагами нормативно-правового акту є:
1. Він дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов’язків; якість нормативно-правового акту в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки у суспільстві, від рівня суспільної свідомості;
2. Дає змогу досить широко довести до населення зміст норм права;
3. Дає змогу оперативно реагувати на зміни і потреби суспільної практики;
4. Його наявність дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування [10, с.39-41].
Разом з тим нормативно-правові акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то нормативно-правові акти вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах дуже складно, бо це вимагає багато часу.
Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду, припускає поділ нормативного матеріалу на підрозділи. Основні структурні елементи нормативно-правового акта:
1. Преамбула – вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, в якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення (зараз в законодавстві зустрічаються рідко).
2. Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативні розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і пункти, з яких вона складається, прийнято позначати скороченими буквами: статтю – „ст.”, а частини (абзаци) статей – „ч.”. Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
3. Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
4. Розділи – об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація: статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи – у глави.
5. Частини – найбільші підрозділи закону, що містяться, як правило, у кодексах (наприклад, Особлива і Загальна частина у Кримінальному кодексі).
Розташування норм права у статтях нормативно-правового акта:
1) зазвичай правова норма міститься у одній статті, чим полегшується її ухвалення;
2) у ряді випадків для вираження складної норми потрібні декілька статей;
3) іноді в одній статті міститься декілька норм права [19, с.313-314].
1.3.Правовий прецедент як форма (джерело) права та його характеристика.
Правовий прецедент – це форма права, коли конкретному рішенню суду чи адміністративного органу в конкретній справі, що розглядається вперше, надається формальна обов’язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ [21, с.163].
Судовий прецедент і судова практика визнавалися формами права ще в Стародавньому Римі. Починаючи з ХІІІ століття, прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно створювалось королівськими судами.
Зараз правовий прецедент найрозповсюдженіший у країнах англосаксонської системи права (Британська співдружність, США). Тут поряд існує дві форми права: нормативно-правовий акт та правовий прецедент, причому правовий прецедент домінує. Закони та інші нормативні акти є лише основою для формування правового прецеденту і вирішення конкретних справ. Це дає можливість, опираючись на закони, шліфувати систему права, пристосовувати її до нових умов.
Завантажити реферат