Сторінка
1

Поняття права та його види

План

1. Об'єктивне та суб'єктивне право.

2. Публічне та приватне право.

3. Природне та позитивне право.

1. Об'єктивне та суб'єктивне право.

Розглядаючи поняття права, ми говорили про різні можливі підходи до його визначення. Незважаючи на всі ці можливі підходи, є один, який, умовно кажучи, вертикально поділяє все право на дві частини. Коли йдеться про право, як абстрактну систему правових норм, — це одна з цих частин. Тобто, це те право, яке зафіксоване у законодавстві, в різних нормативних актах. Але, у той же час, можна говорити, і у повсякденному житті, власне, частіше доводиться стикатися з ним, про право конкретного індивіда, яке полягає в його можливості вчиняти певні дії, вимагати від інших осіб вчинення певних дій, охороняти свої права. Очевидно, що при цьому кожна особа повинна претендувати на можливість задоволення своїх інтересів у межах, визначених законодавством. Це право, оскільки воно є правом конкретного індивіда, відокремлюють від об'єктивного права в окремий вид — суб'єктивне право. Між об'єктивним і суб'єктивним правом нема відмінностей у просторі і предметі регулювання. Об'єктивне право складається з норм цивільного, кримінального, адміністративного та іншого права. Тією ж мірою, кожен окремий суб'єкт може використовувати свої права у кримінальному аспекті, зокрема вимагати від держави охорони від протиправних небезпечних посягань інших осіб, так само, як і в разі скоєння злочину вимагати призначення покарання в межах, встановлених чинним законодавством; у цивільному — охороняти та звертатися за примусовим забезпеченням певних прав у договірних відносинах, вимагати дотримання авторського права і т.д. Тобто, можна абстрактно розглядати всю систему права, окремі галузі чи норми права, можна говорити про адміністративне право взагалі, як сукупність норм чинного законодавства, які регулюють відносини у сфері управління, чи про окремий закон, констатуючи, що такий закон є і має певний конкретний зміст, наприклад Закон “Про пенсійне забезпечення”; з другого боку, можна говорити про конкретні права конкретного суб'єкта на охорону чи на задоволення його певних правових інтересів. Наприклад, право на пенсію конкретного гр.Н., якому, власне, буде призначена пенсія на підставі Закону “Про пенсійне забезпечення”. Розглядаючи ці два аспекти єдиного правового явища, власне і можна побачити поділ права на об'єктивне і суб'єктивне. Отже, суб'єктивне юридичне право особи — це закріплені у правових нормах певні можливості щодо використання та захисту прав особи.

Володіючи суб'єктивним юридичним правом, особа набуває таких можливостей:

– самій чинити певні активні дії, тобто право на свої дії;

– вимагати від інших суб'єктів вчинення певних дій, тобто право на чужі дії;

– звертатися до держави за захистом, примусовим забезпеченням свого права, тобто право на дії держави.

2. Публічне та приватне право.

Юридична наука давно вже поділила всю сферу правових відносин і правових норм на дві великі основні галузі: право публічне і право приватне. Що ж є критерієм поділу на ці дві частини? Якщо говорити загально, до пубічного права належать всі норми і правові явища, які регулюють організацію та порядок функціонування держави та порядок взаємовідносин особи і держави, а до сфери приватного права — ті, які регулюють стосунки, що складаються між громадянами. Очевидно, цей поділ є, до певної міри, умовний, і при різних обставинах лінія цього поділу може змінюватися. Для сучасної держави характерним є віднесення до публічного права таких галузей, як процесуальне (цивільне і кримінальне), фінансове, кримінальне та ін. право. Є різні критерії поділу норм права між публічним і приватним правом. Так, якщо певне право належить індивідові, як приватній особі, то це сфера приватного права, якщо ці права належать йому, як громадянинові, — публічного права. Критерієм поділу може бути також мета, на досягнення якої скероване право. Якщо право скероване на інтереси окремої особи — приватне право, якщо на меті є задоволення інтересів держави або суспільства в цілому — це сфера публічного права. Отже, норми приватного права стосуються окремих громадян та їхніх інтересів, норми публічного права, насамперед, визначають функціонування самої державної організації і мають на меті задоволення інтересів суспільства.

3. Природне та позитивне право.

Ідея правди, справедливості притаманна духовним уявленням людства на протязі всього його існування. Для багатьох народів ще на рівні міфологічних уявлень про право воно сприймалося, як втілення божественної або природної ідеї справедливості. Є різні підходи до визначення природничого права, його походження. Так, представники метафізичної, або містичної течії у філософії права твердять, що всяка етика, як уявлення про добро і зло, про справедливе і несправедливе, має свою основу у вірі у світовий моральний порядок або у вірі у Найвищу Силу, у Творця. Тому ідея правди, справедливості є величиною постійною, незмінною, а отже, існують закони вічного добра, правди, справедливості. Ідеалістичний напрямок у філософії права, визнаючи об'єктивність буття ідей, підкреслює, що, незважаючи на постійні зміни, що відбуваються у світі матеріальних явищ, існують вічні непохитні закони природи, до яких належить й ідея справедливості. І, власне, прогрес людського суспільства обумовлений пізнанням і втіленням цих ідей справедливості. З цього, власне, постає вимога обов'язковості визнавати кожну людину самоціллю, а всіх людей рівноцінними один одному. І власне ідея природничого права є втіленням об'єктивної ідеї справедливості. Тобто, природниче право не є сукупністю норм формального права, а сукупністю моральних і, водночас, правових вимог. Основані на ідеї справедливості вимоги природного права не можуть не узгоджуватися з вимогами моралі, а це дає підставу визначати природниче право, як право моральне, і, у той же час, як право ідеальне, що стоїть над державою й поза нею, тоді як право позитивне твориться державою і не існує поза нею. Визнання існування природного права має не тільки теоретичне, але й практичне значення, бо коли є можливим наближення права до ідеї справедливості, то це може статися лише остільки, оскільки над позитивним правом стоїть вище право – моральне, або природне право, яке й служить для позитивного права одночасно основою, критерієм й ідеалом.