Сторінка
4

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період

Найбільш реакційні кола вирішили встановити в Іспанії на цей раз фашистську диктатуру. 4 жовтня 1934 р. в уряд Леруса були введені три представники фашистської організації Іспанської конфедерації автономних правих. У відповідь на цю провокацію в ніч з 4 на 5 жовтня почався загальний політичний страйк, якій охопив усю країну. В Астурії, Каталонії, в Басконії і Мадриді цей страйк переростав у збройні повстання. Влада в Астурії перейшла до рук “робітничих альянсів”, які утримували її протягом 15 днів. Центром повстання була столиця Астурії – Ов’єдо. Уряд А. Леруса перекинув з Африки марокканців та іноземний легіон “Терсіо”, яким командував генерал Франко. Вони силою придушили жовтневе повстання робітників, Каталонську республіку зокрема. Після придушення повстання почалися жорстокі репресії. Провінція була оголошена на воєнному становищі. Понад 30 тис. робітників було заарештовано, декілька тисяч повстанців було розстріляно. Стало вочевидь, що без єдності усіх антифашистських сил країни перемогти фашизм неможливо. Разом з тим, повстання в Астурії змусило реакційні сили тимчасово відмовитися від встановлення фашистської диктатури.

1 червня 1935 р. уряд А. Леруса відмінив надзвичайний стан в Іспанії та оголосив про право на політичну діяльність лівих партій. 7 січня 1936 р. президент Самора підписав декрет про розпуск Кортесів і призначив нові вибори до Кортесів на 16 лютого 1936 р. Ліві і лівоцентристські партії використали нові політичні можливості для реалізації ідеї Народного фронту. Боротьбу за утворення Народного фронту очолила Комуністична партія Іспанії.

Уже на початку січня 1936 р. представники лівих партій розпочали вироблення спільної програми дій. 15 січня 1936р. представники Республіканської, Соціалістичної, Робітничої, Комуністичної партії, лідери Загальної спілки трудящих, Соціалістичний союз молоді, Ліворадикальна партія, партія Республіканської дії, Каталонська ліва партія та інші політичні сили підписали Пакт Народного фронту. Тоді ж був утворений Національний комітет Народного фронту, в який увійшли по два представники від усіх партій і організацій Народного фронту.

В основу програми Народного фронту були покладені вимоги надання автономії Каталонії, амністії політичним в’язням, відновлення дії конституції, зниження орендної плати селян за землю, зменшення податків, повернення на роботу звільнених, наділення селян землею та ін. Головним політичним завданням Народного фронту було не допустити встановлення в Іспанії фашистського режиму. З свого боку реакцією фашистів на створення Народного фронту була погроза громадянською війною, вони посилили напади на демонстрації антифашистів, їх мітинги.

16 лютого 1936 р. в Іспанії відбулися вибори депутатів до Кортесів. Народний фронт здобув перемогу над правими силами з мінімальною перевагою (268 депутатів із 473). І все-таки це дало можливість Народному фронту на тому етапі сформувати свій лівоцентристський уряд із двох партій: республіканської лівої і республіканського союзу. Уряд Народного фронту очолив М. Асанья. Після обрання його президентом уряд очолив Кірога. Про підтримку цього уряду заявили усі демократичні партії, що було серйозним ударом по фашизму. Демонстрація населення Мадриду 29 лютого 1936 р. на підтримку уряду Народного фронту зібрала 500 тис. чол., а 2 березня в Барселоні – 700 тис. чол.

Уряд, як і обіцяв у передвиборній програмі, відновив аграрну реформу. Спеціальний урядовий декрет заборонив виселення селян з орендованих ними земель. У країні було запроваджене соціальне законодавство для робітників, за яким поновлювалося страхування від нещасних випадків, пенсія по старості і був схвалений закон про надання робітникам відпусток. Уряд проголосив право усіх народів Іспанії мати своє автономне управління. На цьому перетворення зупинились. Реакційні політичні сили залишались недоторканими. Загроза фашизму не зникла.

Широкі верстви робітників, селян знали, що такі кроки з боку уряду були можливі, перш за все, із-за принципової позиції комуністів. Авторитет Компартії зростав з кожним днем. Так, напередодні лютневих виборів до кортесів Компартія нараховувала 20 тис. членів. У червні 1936 р. вона мала уже 83,967 членів, а приблизно через місяць кількість членів партії уже перевищувала 100 тис. чол. Компартія стала серйозною силою в політичному житті Іспанії.

Фашистські організації не змирилися зі своєю поразкою на виборах, взяли курс на ліквідацію республіки збройною силою. Уряд Народного фронту, заборонивши Фалангу, проявив непослідовність щодо заборони усіх фашистських організацій. Це було порушенням Пакту Народного фронту і негативно впливало на його авторитет серед демократичних сил країни.

Політичне протистояння фашистів і демократичних сил наростало з кожним днем. Наступальну позицію в цьому протистоянні займали фашисти. Вони готувалися до здійснення військового фашистського збройного заколоту проти республіки. Його підготовка відбувалась шляхом дезорганізації економіки, здійснення терористичних актів, розроблення конкретних планів заколоту і т. д. Чималі надії іспанські фашисти покладали на допомогу з боку фашистських режимів Німеччини та Італії. Саме ці проблеми обговорювалися в Берліні генералом Санхурхо 12 березня 1936 р.

17 липня 1936 р. прем’єру Кірозі повідомили, що очікується виступ військових у Марокко. Прем’єр відповів, що він лягає спати а справами заколоту займеться наступного дня. 18 липня почався заколот військових під керівництвом генерала Ф. Франко, прихильника фашистської диктатури. Заколотники розраховували на швидкий успіх у ліквідації республіки. Проте їх плани провалилися. 32 місяці республіканці вели збройну боротьбу за демократію.