Сторінка
1

Міклош Хорті в угорській історії

Погожого дня 4 вересня 1993 року жалобна процесія наближалася до сільського цвинтаря Кендереш. Труну, покриту червоно-біло-червоним знаменом Австро-Угорської імперії, несли офіцери військово-морських сил. У присутності почесної варти, ветеранів та молоді з військовими почестями в сімейному склепі були перепоховані останки Міклоша Хорті — одного з найсуперечливіших керівників в історії Угорщини.

Міклош Хорті народився 18 червня 1868 року в батьківському маєтку Кендереш Солнокського комітату. Хоча Міклош був п’ятою дитиною в сім’ї землевласника Іштвана Хорті та Паули Халашші, він, як і інші сім братів і сестер, здобув добру освіту. Спочатку навчався у реформатському коледжі в Дебрецені, потім у німецькій чоловічій гімназії в Шопроні. Талановитого юнака спокушала кар’єра військового, тому він, закінчивши військово-морське училище в м. Фіуме (нині Рієка), пішов служити на флот. Відповідальність, старанність, благонадійність і знання чотирьох мов забезпечили йому швидке просування службовими східцями. Важливу роль у долі молодого офіцера зіграли його відрядження у Відень для роботи з представниками угорського парламенту на нарадах із військових питань, а також одруження з дочкою депутата. Зв’язки в політичній еліті сприяли призначенню М.Хорті флігель-ад’ютантом імператора Франца-Йосифа.

Служба в Хоффбурзі безпосередньо при австрійському імператорові, котрий одночасно був угорським королем, наклала незгладимий відбиток на мислення, звички, спосіб життя й світогляд М.Хорті. Тут, серед пишних прийомів і балів в аристократичних салонах, у верхових прогулянках, супроводі короля на полюванні, його життя проходило легко й невимушено. Прищеплений М.Хорті консерватизм, відірваність від повсякденних проблем, котрими жила більша частина суспільства, згодом зумовив його ставлення до багатьох подій, які розгорнулися в імперії Габсбургів.

Розмірений плин життя Хорті, як і мільйонів інших людей, зруйнувала Перша світова війна, котру на своє лихо затіяла Австро-Угорщина, піддавшись на провокацію Сербії. М.Хорті був призваний на флот, де командував кораблем «Габсбург», а потім швидкохідним крейсером «Новара», що вважався найсучаснішим кораблем на флоті. Беручи участь у середземноморських боях проти італійського та французького флоту, М.Хорті проявив себе мужнім і вмілим командиром, набув популярності й високого авторитету.

Розпочинаючи війну проти Сербії, австро-угорське керівництво не очікувало, що вона вийде за рамки локального конфлікту і переросте у світову. Парадоксально, але як показують сучасні дослідження, протягом усього періоду війни в імперії не було ні продуманих військових цілей, ні планів їхньої реалізації. А ситуативні рішення, що приймалися за обставин, занадто швидко ставали надбанням російської розвідки, котра щільно працювала з офіцерами австрійського генштабу.

Однак головне, війна активізувала національно-визвольні рухи всередині Дунайської монархії, спрямовані на встановлення рівноправності чехів, хорватів, українців та інших народів імперії з угорцями та німцями. Затятий опір угорської аристократії демократизації суспільства, перетворенню Австро-Угорщини на федерацію угорців, німців і слов’ян, став вирішальним чинником розвалу держави.

Спад економіки, руйнація цілих галузей промисловості різко загострили соціальні відносини. Посилилося втручання держави в економічне й громадське життя. Було скасовано ряд політичних прав, запроваджено карткову систему на продовольство, галопувала інфляція.

Водночас, як і Франц-Йосиф, новий імператор Карл, який вступив на престол 30 грудня 1916 року, також виявився нездатним зупинити насування катастрофи. Як писав Карл німецькому кронпринцу, «я відчуваю постійний страх від думки, що народи укладуть мир через голови своїх государів». Під впливом Лютневої та Жовтневої революцій у Росії в австро-угорській армії почалося розкладання, красномовно описане Я.Гашеком. Солдати, особливо слов’янського походження, тисячами здавалися в полон. Тільки в російському полоні перед Брестським миром налічувалося 350 тисяч військовополонених чехів та словаків і близько півмільйона угорців.

За цих умов збереження армії, а отже імперії, були важливішим від здобуття перемог. Тому не випадково, що саме М.Хорті, котрий рішуче боровся із заворушеннями у військах, був у лютому 1918 року призначений головнокомандувачем імперського флоту.

З допомогою німецьких субмарин М.Хорті жорстко придушив антивоєнне повстання матросів військово-морської бази в затоці Каттаро (Котор, Далмація). Але й такі заходи виявлялися неефективними в обставинах, що склалися. За відсутності політичних рішень про припинення війни та реформування імперії дедалі більше її підданих схилялися до думки про розрив із монархією.

Намагаючись утримати слов’ян у складі монархії, імператор безуспішно йшов на запізнілі поступки. 28 жовтня 1918 року, підпорядковуючись наказу Карла, М.Хорті спустив із флагштока корабля головнокомандувача прапор монархії і передав флот у підпорядкування Південнослов’янській національній раді. Після цього він виїхав в Угорщину і на якийсь час усунувся від будь-якої публічної діяльності.

28 жовтня 1918 року була проголошена Республіка Чехо-Словаччина, 29-го — Хорватія і Словенія приєдналися до Сербії, 30-го — німецька Австрія приєдналася до Німеччини. 31 жовтня 1918 року сталася революція в Угорщині. А вже 3 листопада 1918 року відбулося підписання акту про перемир’я. Імператор Карл Габсбург виявився правий. Можемо тільки здогадуватися, що тоді коїлося в душі в М.Хорті, котрий спостерігав, як розвалюється вікова імперія. Адже він і раніше вважав, що провиною всьому — ворожа закордонна пропаганда й політикани, котрі піддалися їй.