Сторінка
3

Міклош Хорті в угорській історії

М.Хорті зберіг за собою пост головнокомандувача армією, та основними його функціями були представницькі. Охоче вбираючись в адміральську форму, він умів справити враження справжнього символу нації. Але «що стосується політичної культури, концептуальності його мислення, рівня знань в галузі державних справ і дипломатії, вміння оцінювати обстановку і знаходити вихід із сформованої ситуації, то в цьому відношенні прибічники і противники оцінювали Хорті як політика середніх здібностей», підтверджує історик Бела Желіцкі.

Однак саме М.Хорті довелося здійснювати керівництво над вирішенням найтяжчої і найболючішої проблеми угорського суспільства — ревізії Тріанонського договору від 4 червня 1920 року. Проголосивши право націй на самовизначення, держави Антанти, серед яких першу скрипку грала Франція, зробили все, щоб на місці поваленої Австро-Угорської імперії ніколи не виникла сильна держава. Підтримавши інтереси нових незалежних держав, Антанта подбала про проведення між ними таких державних кордонів, що зробили їх ворогами.

Що ж стосується Угорщини, то, поряд із Німеччиною, вона постраждала найбільше. Її територія скоротилася з 283 до 93 тис. кв. км, населення — із 18,2 до 7,6 млн. Угорщина втратила 56% індустріального потенціалу. Чисельність армії обмежувалася до 35 тисяч, заборонялося мати військову авіацію, танки та важку артилерію. Окрім того, ратифікувавши 13 листопада 1920 року Тріанонський договір, хортистське керівництво зобов’язалося сплатити державам Антанти протягом 1924—1943 років 200 млн. золотих крон репарацій.

Звісно ж, відділення територій, населених переважно хорватами, словаками й українцями, було благом насамперед для самих угорців, адже позбавляло їх проблем, що завжди виникають у співіснуванні з національними меншинами. Зокрема, зникла необхідність утримувати величезну кількість чиновників, які раніше контролювали процес управління ними. Однак довільно проведені кордони перетворили кожного третього угорця на етнічну меншину.

Ревізія Тріанонського договору стала головною метою угорського політичного керівництва. Але перш ніж її досягти, необхідно було виробити й ідеологічно обгрунтувати відповідну стратегію.

Патріотична риторика й антикомунізм М.Хорті були слабкою підмогою. Тому на противагу підриваючому підвалини марксизму виникла офіційна християнсько-національна ідеологія, що стала серцевиною так званого «хортизму». По суті, це був різновид угорського націоналізму, традиційно присмаченого ідеями переваги угорців над слов’янами та румунами, а також антисемітизмом. Але тепер на основі колишніх ідей утверджувалася догма про месіанство угорців, покликаних нести християнську культуру за межі своїх кордонів. Кордони ж слід було встановити відповідно до «життєвого простору» угорської нації.

Безумовно, М.Хорті був авторитарним лідером, який на той час цілком відповідав настроям угорської нації, але диктатором він не був. Угорська аристократія його сприймала тільки як тимчасового главу держави.

1921 року регенту довелося пережити чимало неприємних хвилин, коли колишній імператор Карл спробував здійснити збройне захоплення влади. Вагаючись між відданістю династії Габсбургів і загрозою війни, М.Хорті був змушений поступитися Антанті.

Взагалі, як зазначає угорський історик академік М.Ормош, М.Хорті «був старомодний майже до анахронізму. Його контрреволюційний вождизм не мав нічого спільного з формами нацизму чи фашизму. Хорті не розробляв і навіть не сприймав ніякої нової ідеології. Він дотримувався тих позицій і поглядів, які засвоїв під час монархії в рідному домі і військовому училищі». Як стверджує М.Ормош, М.Хорті, «не був одержимий владою. Політичним керівництвом у роки свого правління він майже винятково поступався уряду, і головним чином тільки в кризові ситуації брав його у свої руки».

Якщо вірити історичним фактам, за всього бажання М.Хорті ніяк не відповідає образу диктатора, тим більше фашистського штибу. Протягом усього його 25-річного правління, в Угорщині існувала багатопартійна система, легально діяла опозиція, стабільно функціонував виборний двопалатний парламент. Реальні ж важелі влади перебували в руках уряду, політика якого далеко не завжди була до душі М.Хорті.

Мабуть, у політиці урядових кабінетів, що існували за часів регентства М.Хорті, були три основні позиції, котрі й сьогодні ставлять йому в провину. Всупереч угорським інтересам, М.Хорті не бажав налагоджувати ніяких зв’язків із Москвою. СРСР він вважав джерелом «вічної червоної небезпеки» для людства й 1924 року навіть закликав організувати проти нього військовий «хрестовий похід». В Угорщині була заборонена діяльність комуністичної партії, члени її піддавалися репресіям.

Одночасно М.Хорті важко дорікнути й у симпатіях до фашизму. Хоча в 20-ті роки Угорщина стала притулком для правих радикалів і фашистів із європейських країн, ставлення до угорських організацій подібного гатунку було аж ніяк не однозначним. Уряд і вищі верстви суспільства блокували спроби організувати в країні масовий фашистський рух, який вони вважали плебейським.

Прагненням зберегти в країні передвоєнні реалії влада, сама того не бажаючи, створювала умови для виникнення профашистських рухів. У 20-ті роки в Угорщині був найтриваліший робочий день і найнижча зарплата в Європі. У 30-ті роки в країні 35% сільського населення через нестачу землі були змушені працювати за наймом, тоді як 0,7% землевласників сконцентрували у своїх руках 45,3% сільськогосподарських угідь. При цьому для розширення власної соціальної бази М.Хорті ще й заснував Орден витязів, якому давалися земельні ділянки на правах майорату. Тож не випадково більшість членів фашистських організацій в Угорщині становили міські та сільськогосподарські робітники, представники середнього класу.

Окрему сторінку в історії режиму М.Хорті займає політика щодо національних меншин. Хоча Угорщина втратила чимало територій, у ній існували дві меншини: німецька (5%) та єврейська (6%), питома вага яких в економічному й політичному житті країни далеко перевершувала їхню чисельність. У роки Другої світової війни в зв’язку з територіальними змінами частка нацменшин у складі населення зросла до 25%.