Сторінка
1

Загострення російсько-німецьких відносин після Берлінського конгресу 1878 р.

6 березня була висунута пропозиція скликати конгрес для обговорення всіх умов миру між Росією і Туреччиною. Війна з Туреччиною створювала для Росії ризик зіткнення з Англією й Австрією. Російський уряд не бажало йти на такий конфлікт, особливо через позицію, зайняту Німеччиною. Ще 19 лютого 1878 р. Бісмарк виголосив знамениту промову, у якій заявив, що в східному питанні він не більше ніж «чесний маклер»: його завдання — скоріше привести справу до кінця. Таким чином, Бісмарк привселюдно усунувся від активної підтримки російського уряду.

Конгрес відкрився 13 червня 1878 р. у Берліні. Представники балканських держав були на нього допущені, але не як повноправні члени конгресу. Головував Бісмарк, як хазяїн. До представників балканських держав і Туреччини Бісмарк відносився з неприхованим презирством.

13 липня конгрес закінчив свою роботу підписанням Берлінського трактату, який замінив собою Сан-Стефанський договір. Росія була позбавлена значної частини досягнень своєї перемоги. «Захисники» Туреччини, Англія й Австрія, без пострілу захопили: перша — Кіпр, друга — Боснію і Герцеговину. Таким чином, суть Берлінського трактату зводилося до часткового розподілу Туреччини.

Поводження німецького канцлера в дні східної кризи ясно показало, що у випадку австро-російської війни Німеччина підтримає Австро-Угорщину. Наслідком позиції, зайнятої Бісмарком у дні східної кризи, з'явилося погіршення російсько-німецьких відносин. Після Берлінського конгресу слов'янофільська преса підняла гучну кампанію. Слов'янофільські публіцисти на чолі з І.Аксаковим звинувачували російську дипломатію в тому, що вона, нібито по малодушності, розгубила все, що було здобутою російською кров'ю. Ще більш жагуче виступала слов'янофільська преса проти Бісмарка. Вона обурювалася, що він зрадив Росію, забувши про те, яку позицію вона займала під час франко-пруської війни 1870 — 1871 р.

Цей мотив був підхоплений і урядовими колами. Намагаючись виправдатися перед дворянсько-буржуазною суспільною думкою, царський уряд не перешкоджав викриттю двозначної політики німецького канцлера.

Бісмарк не залишився в боргу. Зі своєї сторони, через рептильну пресу він пустив у широке звертання версію про «невдячність» Росії. Цей мотив наполегливо розвивався й у дипломатичній кореспонденції німецького канцлера.

Бісмарк стверджував, начебто на Берлінському конгресі він зробив для Росії більше, ніж усі власні її дипломати, разом узяті.

Слід зазначити, що ні Горчаков, ні Олександр II, незважаючи на наявність деякої образи, після конгресу спочатку не займали ворожої Бісмарку позиції. Навпроти, російські дипломати шукали підтримки з боку німецьких делегатів у створених конгресом комісіях, зайнятих уточненням нових границь на Балканах.

Перший ворожий крок був зроблений самим Бісмарком. У жовтні 1878 р. канцлер дав німецьким делегатам у цих комісіях інструкцію зайняти антиросійську позицію. Після всіх дипломатичних невдач і в обстановці надзвичайної політичної напруги в Росії царський уряд вкрай хворобливо сприйняв такий поворот німецької політики. Іншим джерелом охолодження російсько-німецьких відносин з'явилися економічні протиріччя.

Німеччина була одним з найважливіших ринків для російської сировини. У 1879 р. вона поглинала 30% російського експорту, стоячи безпосередньо за Англією. Тим часом світова аграрна криза, яка почалася в 70-х роках, надзвичайно загострила боротьбу за ринки продовольчих і сировинних товарів. Пруське юнкерство наполегливе вимагало огородження німецького ринку від іноземної конкуренції. В угоду юнкерам у січні 1879 р. під видом карантинних заходів Бісмарк установив майже повну заборону на ввіз російської худоби. Зовнішнім приводом для цього виявилася чума, яка проявилася в Астраханській губернії. Цей захід жорстоко вдарив по кишені російських поміщиків і ще більше підсилив антинімецьку кампанію в російській пресі.

Після проведення карантинних заходів, саме 31 січня 1879 р., уже не опозиційна слов'янофільська преса відкрила кампанію проти Бісмарка. Німецький канцлер не ухилився від бою. Так почалася гучна на всю Європу «газетна війна» двох канцлерів.

Зі зменшенням ввозу худоби в тому ж 1879 р. у Німеччині пішло введення мита на хліб. Хлібні мита вдарили по російському сільському господарству ще болючіше, ніж «ветеринарні» заходи. Вони грозили остаточно підірвати російську грошову систему. Відносини між Росією і Німеччиною різко загострилися.

Бісмарк не шкодував, що російсько-німецькі відносини погіршилися. Це навіть співпадало його цілям, тому що дозволяло закріпити давно задумане співробітництво з Австрією. Істотні труднощі створювало, однак, для Бісмарка лише завзятий опір старого імператора Вільгельма, який не бажав укладати союз проти російського царя. Щоб перебороти цю перешкоду, Бісмарк усіляко намагався переконати імператора у ворожості Росії.

Не бентежачись незгоди монарха, Бісмарк 21 вересня канцлер приїхав у Відень. Там він домовився з австро-угорським міністром про текст союзного договору. Спочатку Бісмарк домагався від Австро-Угорщини такої угоди, яка б була спрямована не тільки проти Росії, але і проти Франції. Однак Андраши навідріз від цього відмовився. Бісмарк уступив.

Австро-німецький союзний договір був прийнятий у формулюванні Андраши. Перша стаття договору говорила: «У випадку, якби одна з обох імперій, усупереч надіям і щирому бажанню обох високих договірних сторін, піддалася нападу з боку Росії, обидві високі договірні сторони зобов'язані виступити на допомогу одна одній з всією сукупністю збройних сил своїх імперій і відповідно з цим не укладати миру інакше, як тільки спільно і по обопільній згоді». У випадку нападу не Росії, а якої-небудь іншої держави обидві сторони обіцяли один одному лише доброзичливий нейтралітет, якщо тільки до агресора не приєднається і Росія. В останньому випадку негайно набирала сили стаття 1, і кожна з договірних держав зобов'язувалася вступити у війну на стороні своєї спільниці. Договір повинний був залишитися секретним; одним з мотивів цього було те, що Андраши побоювався серйозної опозиції в австрійському Парламенті.