Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Канади у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни Канада, будучи домініоном Англії, брала участь у війні на боці держав Антанти. 400 тис. канадців воювали на Західному фронті. Англія широко використовувала поставки воєнних матеріалів та продуктів харчування з Канади.

У 1917-1920 рр. при владі знаходився коаліційний уряд (юніоністський) консерваторів і лібералів на чолі з Р. Борденом. Демобілізація солдатів з армії потребувала їх працевлаштування. Для виконання цього завдання в 1918 р. був утворений окремий департамент. Одночасно приймались заходи по розвитку охорони здоров’я, технічної освіти, допомоги безробітним та ін.

Канадська буржуазія виступала проти державного втручання в економічні справи. Однак крупні підприємці і Асоціація канадських промисловців висловились за продовження політики державно-монополістичного регулювання і в післявоєнний період. Як приклад цієї зацікавленості можемо навести націоналізацію залізниць, здійснену в 1921-1923 рр.

Суперництво англійського і американського капіталу в Канаді у післявоєнні роки було на користь США. У 1920 р. США обігнали Англію по обсягу капітальних вкладень в економіку Канади. Американські монополії створювали філії своїх монополій, купляли акції, домагались встановлення свого контролю над канадськими фірмами.

Франкомовне населення Канади протестувало проти втручання Канади у внутрішні справи Росії, виступало проти введення обов’язкової воєнної повинності. У Квебеці на цьому ґрунті відбулися зіткнення населення з військом.

Уряд Канади, який очолював Р. Борден, виступав за утвердження політики класової співпраці робітників і підприємців. Однак робітники чинили опір такій політиці. У 1918 р. профспілки і буржуа не змогли досягти компромісу з даного питання. За таких умов уряд видав закон, який забороняв страйки робітників. Але це не зупинило зростання робітничого руху.

У 1919 р. число страйкарів досягло 148,9 тис. чол. Наймасштабнішим був страйк металістів і будівельників у Вінніпезі. Страйк продовжувався майже 2 місяці. Страйкарі здійснювали свою владу в місті. Страйки солідарності відбулися по всій Канаді. Вимоги робітників про встановлення 8-годинного робочого дня, визнання профспілок були частково задоволені.

У 1919-1922 рр. відбулися страйки лісорубів, вантажників. На хвилі зростання страйкового руху зміцнив свої позиції профспілковий і робітничий конгрес Канади. Було помітним зростання чисельності членів профспілок, значно посилились ліві настрої у профспілковому русі. Звучали вимоги побудови профспілок не за цеховим, а за виробничим принципом. Спроби утворення лівого проф. об’єднання закінчились невдачею.

У той же час відбулось утворення католицької профспілки. У 1921 р. була утворена федерація католицьких робітників Канади. Вона висловилась за співпрацю робітників і капіталу, за відмову від страйкової боротьби і політичних дій.

Боротьба фермерів за свої права завершилась утворенням у 1919 р. в провінції Онтаріо фермерсько-робітничого уряду. У 1919 р. на основі фермерського руху була створена Національна прогресивна партія. Вона виступала за зниження цін на сільськогосподарські тарифи та зменшення закупівельних тарифів на товарні перевезення.

У 1920 р. Канада була охоплена економічною кризою. Виробництво промислової продукції скоротилось на 12%. 16% селян були безробітними. Поставки канадської пшениці в Європу майже припинилися. Це призвело до погіршення матеріального становища фермерів.

У 1921 р. в Канаді відбулися парламентські вибори. Перемогу здобули ліберали. Уряд очолив М. Кінг (1921-1926 рр.). Спроби М. Кінга маневрувати між фермерами Сходу і Заходу не дали очікуваного результату. На виборах 1926 р. ліберали потерпіли поразку. Між тим, утворена в 1918 р. Лейбористська партія стала на шлях парламентської боротьби за здійснення політичних реформ.

У 1921 р. в Канаді була створена Комуністична партія. Вона не мала великого впливу в робітничому русі. У 1922 р. вона сприяла утворенню Ліги профспілкового просвітництва. Вона виступала проти політики класової співпраці, стала на шлях створення фермерсько-робітничої партії.

На 1922 р. інвестиції США в Канаду перевершили загальний обсяг інвестицій Англії, відповідно 2 млрд. 593 млн. доларів і 2 млрд.464 млн. доларів.

Канада нарівні з іншими державами підписала Версальський договір, мала представництво в Лізі Націй і в США, була рівноправним членом Вашингтонської конференції.

У 1923-1929 рр. в Канаді, як і в інших капіталістичних країнах, мав місце економічний ріст. Валовий національний продукт зріс на 35%. Саме в ці роки Канада перетворилась в індустріально-аграрну державу. Швидкими темпами розвивалась гірничовидобувна, целюлозна промисловість, кольорова металургія, електротехнічна, хімічна і легка промисловість. Правда, ще залишалась залежність Канади від ринків США і Англії. 2/3 імпорту припадало саме на ці країни. 43% обробної і добувної промисловості було в руках головним чином американських монополій.

У 1926 р. відбулися нові вибори до парламенту. Ліберали збільшили число місць у парламенті. Це дозволило М. Кінгу знову очолити уряд (1926-1930 рр.) Національна прогресивна партія поступово сходить з політичної арени. Мав місце і спад у робітничому русі. У 1927 р. був утворений Всеканадський конгрес праці, який став на шлях створення виробничих профспілок.

Період стабілізації – це час посилення самостійності Канади. У 1923 р. Англія визнала право домініонів на самостійне здійснення зовнішньої політики. А на імперській конференції 1926 р. Канада домоглася від Англії юридичної рівності з метрополією в усіх правах. Зберігалось лише спільне підданство короні вільнооб’єднаних членів Британської співдружності.

У 1927 р. Канада і США обмінялися спеціальними представниками. З часом канадські представництва були відкриті у Франції, Японії та інших країнах. Того ж року Канада розірвала дипломатичні відносини з СРСР, йшла в цьому питанні слідом за Англією.