Сторінка
1
Поразки німецької армії на Східному фронті упродовж 1942-1943 рр. прискорили наростання кризи у фашистському блоці держав і внутрішніх протиріч у самій Німеччині. 13 січня 1943 р. Гітлер видав наказ про перехід до тотальної війни: тотальна мобілізація німців, тотальне використання економічного потенціалу для вирішення завдань війни. Все це відбувалось під гаслом: “Тотальна війна – найкоротша війна”. Обмеження прав і свобод громадян у Німеччині досягло небачених масштабів.
Процес концентрації державно-монополістичної влади досяг нового статусу після наказу Гітлера про передачу управління виробництвом міністерству озброєнь, яке очолив Шпеєр. До роботи на заводах були залучені практично усі дорослі громадяни Німеччини, ще 2 млн. чол. були привезені з окупованих територій. У цілому, ці зусилля привели до посилення німецької воєнної могутності. Воєнної продукції за один рік було вироблено стільки, що її вистачило б для озброєння 225 піхотних і 45 танкових дивізій.
Американо-англійське командування в травні 1943 р. затвердило план висадки своїх військ в Італії. Режим Муссоліні переживав глибоку кризу. Висадка була намічена на острові Сицилія. Там було до 200 тис. чол. італійсько-німецького війська.
10 липня 1943 р. почалась операція, яка повсюди пройшла успішно. Італійські війська майже не чинили опору. 25 липня 1943 р. в Італії був повалений фашистський режим Муссоліні. Німецькі війська евакуювались з острова Сицилії на континентальну територію Італії. Плани Гітлера щодо здійснення контрзаходів проти англо-американського десанту в Сицилії так і не були реалізовані через ускладнення воєнної обстановки на Східному фронті.
Рух Опору фашизму в Італії зародився одразу ж після початку окупації Італії Німеччиною. Політичним органом Руху Опору були Комітети національного визволення. У них входили комуністи, соціалісти, партія дії, Християнсько-демократична і Ліберальна партія. Мета Руху Опору полягала в тому, щоб повалити владу Муссоліні.
Тим часом впливові італійські промисловці почали шукати контактів з Англією і США для того, щоб довести до їх відома, що Італія, Угорщина і Румунія готові війти із фашистського блоку і приєднатися до Англії і США і полегшити тим самим операції держав антигітлерівської коаліції на Балканах і не допустити вступу туди Червоної Армії. Однак повалення влади Муссоліні не дозволило реалізувати ці плани.
24 липня 1943 р. велика фашистська рада висловила вотум недовіри Муссоліні, лишивши його права одноосібно керувати збройними силами. Ці функції були передані королю Італії Віктор Еммануїлу. 3 вересня 1943 р. Італія підписала перемир’я з Англією і США. Італійські війська припинили бойові дії. Німеччина втрачала свого воєнного союзника. Однак без бою вона не була готова вивести свої війська з Італії. Навпаки, Німеччина активізувала свої воєнні зусилля на Апеннінському півострові, її війська під керівництвом Роммеля заволоділи Римом. Король Італії Віктор Еммануїл утік у Бриндизі.
12 вересня 1943 р. спецзагін німецьких парашутистів звільнив Муссоліні з під арешту. 18вересня Муссоліні оголосив про створення держави фашистсько-республіканського типу. Прем’єр-міністр Бадольо закликав італійців до боротьби за звільнення країни від німців. 13 вересня 1943 р. Італія оголосила війну Німеччині.
Американо-англійські війська, які здійснили висадку в Південній Італії, 3 вересня почали просуватися на північ країни. Німці відступали, ведучи оборонні бої.
Події на Східному фронті, вихід із війни Італії посилили протиріччя в таборі інших союзників Німеччини.
Румунія направила на Східний фронт до 1 млн. чол., виділили 67 млрд. лей на утримання німецьких військ, і не дивлячись на це, радянська армія наближалась до її кордонів. Румунія шукає контактів для підписання сепаратного миру із західними країнами.
Угорщина була в аналогічному становищі. 9 вересня 1943 р. представники Угорщини заявили англійському послу в Анкарі, що Угорщина готова капітулювати після висадки англо-американських військ на її території.
Фінляндія, Болгарія, зустрівшись з економічними і військовими труднощами, готові були вийти із війни і стати на бік Англії і США.
Франція і Данія також перевагу віддавали Англії і США і поступово відходили від Німеччини, що поглиблювало її міжнародну ізоляцію.
Іспанія була чи не єдиною країною Західної Європи, яка була членом Троїстого союзу і заявила про себе як невоююча сторона. Лише “Голуба дивізія” і “Іспанський легіон” , це приблизно 50 тис. чол. вели бойові дії на радянсько-німецькому фронті.
Між тим внутрішня обстановка в Німеччині все більше погіршувалась. Військові поразки і величезні втрати на радянсько-німецькому фронті, наслідки тотальної мобілізації, крах фашизму в Італії, зростаючий Рух Опору по свій Європі були тими негативними чинниками, які дестабілізували внутрішню ситуацію в Німеччині. Скоротилось число людей, які вірили в можливість перемоги. Сумніви в “непереможності” Німеччини поселилися в душі багатьох німців.
Евакуація жінок і дітей з районів, які піддавалися бомбардуванням авіацією союзників, погіршення постачання продуктами харчування, зростання цін, зменшення (до 250 гр) м’яса на тиждень по картці, картоплі – до 2 кг на тиждень ще більше вносили напруги. Дефіцит товарів широкого вжитку привів до появи спекуляції. Генерал Йодль у листопаді 1943 р. заявив: “По усій країні крокує дух деградації”.
Боєздатність вермахту після мобілізації підлітків різко знизилась. Гіммлер пропонував компенсувати цей фактор посиленням жорсткості при проведенні бойових дій. Для реалізації цієї мети в кінці 1943 р. в усі військові підрозділи були направлені офіцери по націонал-соціалістичному керівництву
Завантажити реферат