Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Греції у міжвоєнний період

Греція вступила в Першу світову війну літом 1917 р. на боці країн Антанти. Перемога країн Антанти у війні відкривала перед Грецією можливості створення великої еллінської держави. Греція брала участь у воєнній інтервенції країн Антанти проти радянської Росії. Її війська висаджувалися в Одесі, Севастополі, Херсоні. Ці послуги Греції були високо оцінені учасниками Паризької мирної конференції. Вона добилась задоволення більшості своїх територіальних домагань. За Нейським мирним договором з Болгарією і Севрським мирним договором з Туреччиною Греція отримала Фракію, Ізмір і ряд островів.

На час закінчення Першої світової війни Греція була відсталою аграрною країною. 70% самодіяльного населення було зайнято в сільському господарстві. Феодальна власність на землю і відробіткова рента були звичним явищем у земельних відносинах.

Промислове виробництво у харчовій і текстильній сферах базувалось на ручній праці і не займало значного місця в економіці країни. Разом з тим залежність народного господарства Греції від англійського та американського капіталу була очевидною.

Греція з огляду ось на такий стан справ в економіці, не могла проводити незалежну зовнішню політику. Основними політичними партіями в країні були – Ліберальна, Народна і Республіканський союз. При цьому Ліберальна партія (буржуазія і верхівка інтелігенції) орієнтувалась на Англію. Народна партія (крупні поміщики, офіцерство, частина інтелігенції) орієнтувалась на Німеччину. Ліберальний союз (дрібна буржуазія) орієнтувалась на Францію.

Туреччина не змирилась з окупацією Грецією Ізміра, і в 1919 р. почалась греко-турецька війна. Воєнні авантюри дорого коштували Греції. В країні виник голод, епідемії, розгортався антивоєнний рух. На чолі цього руху були робітники, які об’єдналися в Загальну конфедерацію праці і Соціалістичну робітничу партію Греції. Ліве крило СРПГ набирало сили. У 1920 р. партія була перейменована в Соціалістичну робітничу (колону) партію, яка вимагала припинення війни з Туреччиною і загальної амністії політв’язням.

Репресії проти цієї партії з боку уряду не заставили себе довго чекати. Чимало керівників і рядових членів партії були відправлені на турецький фронт або вислані на острови. Однак антивоєнні настрої в грецькому суспільстві не зменшувалися. Ліберальна партія Венізелоса, яка розв’язала війну проти Туреччини, втрачала свій вплив. На парламентських виборах 1920 р., після смерті короля Олександра, вона зазнала поразки. Перемогу здобула народна партія, яка не приховувала своєї монархічної прихильності. Народна партія утворила уряд і повернула в країну короля Костянтина. Він виступив проти продовження війни з Туреччиною. Однак, утвердившись на престолі, король посилив війну з Туреччиною. У кінцевому рахунку турецька армія у вересні 1922 р. на голову розбила грецьку армію в Малій Азії. Туреччина, згідно Лозаннського мирного договору Греції і Туреччини, повернула собі Східну Фракію і малоазійські території.

За таких умов політичне становище короля Греції Костянтина стало хитким. Народ вимагав повалення монархічного режиму. У 1922 р. в армії почалося повстання. Полковники Гонатас і Пластірас примусили короля Костянтина покинути країну. На трон був возведений його син Георг ІІ. Тоді ж були задоволені деякі вимоги народу: амністували політичних в’язнів, відновили демократичні свободи, були розстріляні особи, відповідальні за поразку у війні з Туреччиною, в тому числі головнокомандувач армії і три колишні прем’єр-міністри Греції.

1923 рік став роком страйкового руху, який очолювала СР (К)П Греції. Уряд знову вдався до репресій. У 1923 р. рух за проголошення Греції республікою набрав великого розмаху. Король Георг П був висланий з країни 25 березня 1924 р. А в квітні 1924 р. на плебісциті народ підтвердив свою волю до республіканської форми правління. Греція стала республікою.

Економічні наслідки війни ще довго відчувалися у виробництві. Скоротилося виробництво взагалі, зменшився обсяг зовнішньої торгівлі, занепало сільське господарство. До того ж з’явилась проблема біженців з Малої Азії, яких нараховувалось понад 1,2 млн. чол. Для невеликої держави з 5-ти мільйонним населенням це була велика проблема. На допомогу Греції у вирішенні проблеми біженців прийшла Ліга націй. Біженців розмістили в містах і селах Греції, але це викликало збільшення числа безробітних. До того ж біженці не мали землі. Уряд Греції з метою вирішення цієї проблеми в 1924-1926 рр. провів аграрну реформу. Згідно аграрної реформи у великих землевласників було відчужено 6% землі (587 тис. га).

Аграрна реформа не ліквідувала поміщицького землеволодіння. Основна маса селянства мала або дуже мало землі, або ж була безземельною. Позитивним наслідком аграрної реформи було збільшення виробництва зерна і особливо технічних та ароматичних культур.

У промисловому секторі Греції в роки стабілізації економіки було певне піднесення. Було збудовано близько 500 дрібних промислових підприємств і кілька сот невеликих електростанцій. Гальмом у розвитку промисловості була слабка сировинна база. Розвиток легкої промисловості набрав приоритетного характеру.

У зовнішній політиці Греції мали місце ускладнення відносин з такими сусідніми країнами, як Туреччина, Болгарія та Югославія.

Уряди в Греції мінялися досить часто. Генерал Пангалос у червні 1925 р. здійснив державний переворот, розігнав парламент, відмінив вибори до парламенту, що були призначені на січень 1926 р., запровадив цензуру і заарештував лідерів опозиційних партій, у т. ч. і Комуністичної партії Греції.

Генерал Пангалос орієнтувався на Францію, але проти цього була значна частина грецької буржуазії, яка була тісно пов’язана з англійським капіталом. У серпні 1926 р. Пангалоса було відсторонено від влади. До влади в Греції прийшов коаліційний уряд з представників буржуазних партій. Новий уряд відновив демократичні права і свободи громадян, здійснив амністію політв’язням, підготував конституцію, яка була прийнята в червні 1927 р. Законодавча влада передавалась Національним зборам, що складалися з двох палат.