Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Мексики у міжвоєнний період

Мексика не брала участі в Першій світовій війні. У ці роки в Мексиці відбувалась буржуазно-демократична революція. Її наслідком було утвердження в 1917 р. найдемократичнішої конституції на латиноамериканському континенті. За державою було закріплено право на всі природні ресурси країни – землю, надра, води, ліси. Права іноземців на користування ними були обмежені.

Досить радикально передбачалось вирішення аграрного питання шляхом часткової експропріації латифундій і поділу їх серед селян. Було запроваджено 8-годинний робочий день, демократичні права і свободи громадян.

Реалізація основних положень конституції наштовхувалась на опір як місцевої, так і іноземної буржуазії. Уряд В. Карранси не поспішав здійснювати аграрну реформу. На 1919 р. 2 млн.750 тис. селян були безземельними. Селяни вели партизанську війну за свої права, за землю. Лідерами повстанців були Ф. Вілья і Е. Сапата. у 1923 р. вони були вбиті урядовими силами.

Робітничий рух Мексики не вирізнявся ні масовістю, ні організованістю. За вплив на робітничий рух вели боротьбу анархо-синдикалісти, реформісти і марксисти.

Уряд В. Карранси, який прийшов до влади внаслідок революції, намагався трохи обмежити діяльність іноземного капіталу в Мексиці: були збільшені податки нафтопромисловців, здійснено перереєстрацію іноземних володінь. Навіть ось такі досить обмежені заходи уряду на захист національних інтересів викликали невдоволення у монополістів США. У 1920 р. напередодні парламентських виборів у Мексиці стався державний переворот. Його здійснив генерал Обрегон. Змовники заявляли, що вони будуть більш рішуче, ніж В. Карранса захищати національні інтереси Мексики, висловили намір створити велику і процвітаючу Мексику. В. Карранса був вбитий. У столицю Мехіко вступила армія повстанців. Новий уряд очолив генерал Обрегон. У країні утверджувався режим революційного каудільїзму (необмеженої влади). Обрегон проголосив про намір утвердити рівність праці і капіталу, інколи допомагав робітникам у суперечках з підприємцями.

Іноземні держави не визнавали уряд Обрегона, чинили на нього тиск шляхом скорочення видобутку нафти, срібла. Це призвело до різкого збільшення безробіття, голоду, дорожнечі.

Робітники намагались самі налагодити виробництво на шахтах. Селяни захоплювали землю у латифундистів. Проти них уряд Обрегона чинив репресії. Разом з тим, селянам уряд пішов на поступки, передавши їм за 1921-1923 рр. 600 тис. га землі в постійне користування. Ще більше землі вони одержали в тимчасове користування.

Національна буржуазія підтримувала аграрну реформу Обрегона, оскільки це послаблювало політичні позиції латифундистів і відкривало простір швидкого розвитку капіталізму в сільському господарстві.

У відносинах з США уряд Обрегона пішов на поступки і дав згоду на компенсацію за конфісковану в американців під час революції землю, заявив про недоторканість іноземної приватної власності на території Мексики. 31 серпня 1923 р. уряд США відновив дипломатичні відносини з Мексикою, за ними послідували й інші капіталістичні країни (окрім Англії).

У роки економічної стабілізації посилився приплив американських інвестицій в економіку Мексики. Їх загальна сума перевищила 1,5 млрд. доларів. У нафтовій промисловості їх частка досягла 60% (частка мексиканського капіталу складала 1%). У зовнішній торгівлі понад 70% торгового обігу Мексики припадало на частку США.

У 1924 р. уряд Обрегона встановив дипломатичні відносини з СРСР. Того ж року відбулися президентські вибори. Президентом Мексики був обраний генерал Е. Кальєс (соціаліст). У 1925 р. мексиканський Конгрес прийняв закон, який обмежував право власності на надра в Мексиці 50 роками. Американські та англійські нафтові компанії відповіли на це рішення Конгресу згортанням видобутку нафти в Мексиці.

Заодно з американськими та англійськими монополіями виступили латифундисти і католицька церква Мексики. Справа в тому, що латифундисти “потерпіли” від земельної реформи, а церква – від обмеження її впливу на громадське життя (у 1926 р. її позбавили права політичної і майнової діяльності). Католицька церква оголосила уряду Е. Кальєса бойкот, організувала страйк священиків, бойкот театрів, кіно, світських шкіл. Нею були створені воєнізовані загони “Віва Крісто Рей!”. На додачу до цього в 1927 р. генерали Гомеш і Сердано підняли антиурядовий заколот.

Е. Кальєс пішов на згортання аграрної реформи. Селяни не змирились з такими діями уряду, і в ряді штатів, у т. ч. в Мехіко, Мічоакан, Сінолоа, Сінора та ін. підняли повстання. Для придушення повстання селян Е. Кальєс направив військо. Уряд Е. Кальєса став на шлях утисків і робітників, прийняв закон про заборону страйків.

У стосунках зі США уряд Кальєса постійно йшов на поступки. У грудні 1927 р. Конгрес Мексики прийняв закон, згідно з яким концесії, отримані до 1 травня 1917 р. не підлягали націоналізації. Був скасований закон і про обмеження строку дії концесій 50 роками. Після цього налагодились відносини і з католицькою церквою. Це був перший крок вправо уряду Кальєса. Справа в тому, що колишні революціонери уже стали великими власниками (Кальєс, який до обрання президентом був сільським вчителем, також став великим власником).