Сторінка
1

Причини та характер ІІ світової війни

1 вересня 1939 р. увійшло в історію людства як одна із найсумніших і найтрагічніших її дат. У той день Німеччина почала війну проти Польщі. Сухопутні війська перейшли кордон і увійшли на територію Польщі, військові літаки і морські кораблі атакували польські міста і села з повітря і моря.

Оскільки польський уряд не дав приводу для оголошення їй війни з боку Німеччини, то агресори вдалися до провокації, здійснивши напад на свою ж радіостанцію в м. Глейвіці, що знаходилось на німецько-польському кордоні. Звинувачення поляків у збройному нападі на Німеччину були настільки абсурдними, що уже в той час у них ніхто не повірив.

Наступ німецьких військ на Варшаву розпочався з залученням 10-ї німецької армії Рейхенау. На 5 вересня німецькі війська прорвали польський фронт на головних напрямках, стрімко просувалися на схід Польщі.

Уряди Англії і Франції ще весною 1939 р. гарантували недоторканість польських кордонів і взяли на себе зобов’язання їх захищати в разі нападу агресора. З вересня 1939 р. Англія і Франція згідно з договірними зобов’язаннями перед Польщею оголосили Німеччині війну, не розпочавши однак бойових дій на захист Польщі.

Так почалась Друга світова війна, в орбіту якої з часом було втягнуто 61 країну світу з населенням понад 1 млрд. чол. Бойові дії велися на території 40 держав. У збройні сили було мобілізовано 110 млн. чол.

Друга світова війна – це настільки масштабне і складне історичне явище, що в оцінці її проблем, у т. ч. початку війни, а значить, причин війни до цих пір серед істориків , політиків існують різні точки зору. Так само не має в історіографії і єдиної точки зору у визначенні характеру війни взагалі і з боку окремих держав у тому числі.

Такий стан в історіографії визначається тим, що війну вели два блоки держав: реакційно-фашистського і держав антигітлерівської коаліції. Щоб прийти до істини в оцінці характеру Другої світової війни, давайте, по-перше, розглянемо питання про характер війни, яку вели Англія і Франція в початковий період Другої світової війни, тобто в 1939-1941 рр., і особливо в період так званої “дивної війни 1939-1940 рр.”, по-друге, як оцінювати позицію, зайняту в 1939-1941 рр. Радянським Союзом.

Радянська історіографія оцінювала війну, яку вели Англія і Франція в 1939-1940 рр., а інколи сюди включався період і до 1941 р. як таку, що з їх боку війна носила імперіалістичний характер. Цей висновок підтверджувався тим, що керівники цих держав не полишали надій на досягнення компромісу з фашистською Німеччиною, на продовження курсу на спрямування Німеччини проти СРСР.

Позиція Радянського Союзу оцінювалася з точки зору переваг, які отримав СРСР після підписання Пакту про ненапад з Німеччиною, а порушення нею цього договору і початок нею війни проти СРСР кардинально міняло, на думку радянських істориків, увесь характер Другої світової війни.

У кінці 80-х – початку 90-х років, у зв’язку з відомими політичними змінами в СРСР, почався перегляд традиційних концепцій радянської історіографії. Цей процес в історіографії зайшов так далеко, що він привів до протилежної оцінки характеру війни. Мала місце спроба виправдати дії Англії і Франції в початковий період війни і навіть заперечення імперіалістичних тенденцій у політиці їх керівництва в той час.

Одночасно відбувався кардинальний перегляд оцінок політики Радянського Союзу в 1939-1941 рр. Вкрай негативно оцінюється Пакт про ненапад з Німеччиною, навіть стверджується, що це був не договір про ненапад, а договір про взаємодопомогу, що СРСР був “невоюючим союзником” Німеччини. Інколи навіть йде мова про те, що СРСР вів воєнні дії разом з фашистською Німеччиною. Є спроби виправдати дії фашистської Німеччини, як це зробив В. Резун. Він опублікував за кордоном у 1978 р. книгу під псевдонімом В. Суворов “Криголам. Хто почав Другу світову війну?”. У цій книзі стверджується, що, по суті справи, Німеччина не була агресором, що вона почала війну тільки з однією метою: попередити війну Радянського Союзу проти неї, яка повинна була розпочатися літом 1941 р.

Другу світову війну почала Німеччина. Цей історичний факт настільки очевидний, що з цього питання не повинно було б бути інших точок зору. Дійсно, не повинно бути, але вони, як бачимо, є.

Ще складнішою є проблема визначення характеру Другої світової війни. Справа в тому, що в радянській історіографії склалась чітка характеристика Другої світової війни ще до її початку. Суть її полягала в тому, що капіталістичні країни ділилися на дві групи: держави реакційно-фашистського блоку на чолі з Німеччиною, які готували війну з метою взяти реванш за поразку в Першій світовій війні, як Німеччина, або одержати нові території, як Японія і Італія. Разом вони мали намір встановити світове панування, ліквідувати незалежні національні держави, знищити парламентську демократію і розповсюдити режим жорсткої тоталітарної диктатури на увесь світ. Саме ці держави визнавались як смертельна загроза людській цивілізації.

Країни англо-французького блоку також були імперіалістичними, але не агресивні, в них утвердилась парламентська демократія, вони вели боротьбу за збереження існуючого порядку у світі. Разом з тим, вони були не проти спрямувати агресію Німеччини проти СРСР. Оскільки вони виступали і проти фашизму, то вони цілком могли бути союзником СРСР.

Ось ця концепція була офіційною точкою зору в радянській пропаганді аж до серпня 1939 р. Звідси робився висновок, що угода між “неагресив-ними державами” і СРСР була б справедливою і її підтримали б трудящі усього світу.

У дійсності політична лінія радянського керівництва була дещо іншою. В 1938-1939 рр. (після Мюнхена особливо) стався відхід СРСР від попередньої політичної лінії. Утверджувалась точка зору, що принципової різниці між імперіалістичними державами не існує, метою яких є “оточення СРСР” і його знищення. Тому-то переговори СРСР з Англією і Францією були малопродуктивними, а вступ у політичні контакти з Німеччиною завершився підписанням з нею Пакту про ненапад.

Це був кардинальний поворот в політиці СРСР, потаємною метою якого було спрямування агресії Німеччини проти країн Західної Європи, що мало привести до їх взаємного послаблення. Робітничий клас повинен був не тільки не підтримувати свої уряди у цій війні, але й виступити проти них.