Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Австрії у міжвоєнний період

21 жовтня 1918 р. депутати старого парламенту оголосили себе Тимчасовими національними зборами. 30 жовтня 1918 р. у Відні відбулася велика демонстрація робітників, які вимагали проголошення Австрії республікою. Того ж дня Тимчасові збори сформували перший уряд Австрії (Державну раду) з представників християнсько-соціальної партії, велико-німецької партії і Соціал-демократичної партії. Канцлером Австрії був обраний один із лідерів соціал-демократів К. Реннер, міністром закордонних справ – В. Адлер (через два тижні його замінив О. Бауер).

Під натиском робітників уряд Реннера прийняв ряд законів, що відповідали вимогам трудящих, у т. ч. Декрет про надання допомоги солдатам і влаштуванні їх на роботу; закон про державну допомогу безробітним; декрет про введення 8- годинного робочого дня та ін.

Революційні виступи робітників майже припинилися. Це дало можливість урядові перетворити ради у свої слухняні органи, розпустити загони Червоної гвардії, створити народну міліцію “Фольксвер”. Ніяких аграрних перетворень не відбулось.

12 листопада, після того, як імператор Карл відрікся від престолу, Національні збори проголосили Австрію республікою. Австрія, яка займала домінуючі позиції в Австро-Угорській імперії, перетворилась у маленьку країну з населенням у 6,5 млн. чол. Австрійська буржуазія втратила значні капіталовкладення в колишніх окраїнах імперії. Тепер вона зверталась за допомогою до США, Англії, Франції, Німеччини.

Майбутнє Австрії буржуазія бачила в утворенні Дунайської федерації, або в приєднанні до Німеччини. Третього шляху – самостійного розвитку – вона не допускала. Думки про приєднання до Німеччини активно пропагувала Християнсько-соціальна партія. Тієї ж позиції дотримувалась Великонімецька народна партія. Програма соціал-демократів також передбачала “аншлюс” з Німеччиною.

Тому-то уряд Реннера без особливих коливань став на шлях “аншлюсу”. 12 листопада 1918 р. ця позиція була підтверджена Національними зборами як закон про форму австрійської держави. І лише негативне ставлення Франції до “аншлюсу” Австрії з Німеччиною не дозволило на тому етапі це питання розв’язати.

16 лютого 1919 р. відбулися вибори в Установчі збори Австрії, які принесли перемогу соціал-демократам. З 170 депутатських місць соціал-демократи одержали 72, християнсько-соціальна партія – 69, велико-німецька партія – 26. Президентом Австрії був обраний соціал-демократ К. Зейц. К. Реннер знову очолив коаліційний уряд.

Соціал-демократичний уряд Реннера прийняв закон про вигнання Габсбургів з країни і конфіскацію їх майна, збільшив допомогу безробітним, увів щорічні оплачувані відпустки найманим робітникам, створив комісію по соціалізації (керівник О. Бауер). Все це робилося не без впливу подій в Угорщині.

Країни-переможниці підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, який, перш за все, забороняв Австрії приєднуватися до Німеччини. Нагадаємо, що Версальський мирний договір забороняв Німеччині об’єднуватися з Австрією. До того ж на Австрію були накладені репарації без встановлених розмірів і без строків платежу. Воєнні статті договору забороняли обов’язкову військову повинність, армія обмежувалась до 30 тис. чол.

Нестача продуктів харчування, інфляція, дорожнеча вели до наростання невдоволення соціальною політикою уряду Реннера. Він був змушений маневрувати між буржуазією і робітниками. На вимогу робітників був прийнятий закон про соціалізацію шахт, реконструкцію лісів.

У Соціал-демократичній партії назрівав розкол. За таких умов лідери соціал-демократії 10 червня 1920 р. вийшли із урядової коаліції з буржуазними партіями. Новим головою уряду став лідер Соціально-християнської партії Майр. Соціал-демократи в цьому уряді займали другорядне місце. З цих пір упродовж всього існування першої республіки соціал-демократи відігравали роль лівої опозиції.

1 жовтня 1920 р. Установчі збори прийняли Конституцію республіки. У ній були записані основні демократичні права і свободи громадян. Австрія проголошувалась федеративною демократичною республікою на чолі з двопалатним парламентом (Національна рада). Федеральна рада (рада земель Бургенланд, Карінтія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штірія, Тіроль, Форарльберг) виконувала функції верхньої палати. Усі землі мали свої ландтаги та обласні уряди. Уряд республіки обирався на засіданні Національної ради. Закони обговорювали і схвалювали обидві палати. Президент республіки обирався на спільному засіданні обох палат.

Конституція закріпила і основні здобутки революції: 8-годинний робочий день, створення заводських комітетів, соціальне страхування і ін.

17 жовтня 1920 р. відбулися вибори в парламент (Національну раду). Християнсько-соціальна партія одержала 1,2 млн. голосів виборців, Великонімецька народна партія – 350 тис, Соціал-демократична партія – 1,02 млн. голосів. Відповідно наслідкам виборів Християнсько-соціальна партія сформувала уряд. 9 грудня 1920 р. був обраний президент республіки М. Гайніш. СДПА пішла в опозицію.

В економіці новоствореної Австрійської республіки відчувалась диспропорція внаслідок розриву економічних зв’язків після розпаду Австро-Угорської імперії. Відзначимо, що рівень промислового розвитку Австрії був досить високий: 33% самодіяльного населення були зайняті в промисловості і ремеслах (1 млн. чол.) і 31% – у сільському господарстві (решта – на транспорті, в торгівлі і т. д.).

Становище населення в 1921-1922 рр. погіршилось. Безперервне зростання цін, підвищення податків (за рік зросли у 2 рази), зменшення реальної зарплати, інфляція призвели до злиденності мас. 1 грудня 1921 р. у Відні відбулася 100 тисячна демонстрація протесту. Це серйозно налякало уряд. Новим канцлером став І. Зейпель (представник Християнсько-соціальної партії). Його уряд називали урядом “сильної руки”. У внутрішній політиці І.Зейпель хотів повторити досвід Муссоліні, запровадив корпоративну систему. У зовнішній політиці він взяв курс на утвердження ролі Австрії як “другої німецької держави”. У разі реалізації плану Дунайської федерації за Австрією полишалось право помічника Німеччини у відновленні Австро-Угорської імперії.

Урядові кола Англії, Франції, Італії, Чехословаччини схвалювали діяльність уряду Зейпеля. 4 жовтня 1924 р. вони підписали в Женеві протокол Ліги Націй, згідно якого Австрії була надана позика в 650 млн. золотих крон. Виплата репарацій Австрією була відстрочена на 20років. Одночасно рада Ліги Націй призначила в Австрію комісара, без дозволу якого австрійський уряд не мав права витратити жодної крони із суми позики. Австрія пішла на скорочення своїх державних витрат. Було скорочено 100 тис. державних службовців, зменшено допомогу безробітним.

Австрія потрапила під повний економічний контроль з боку держав-кредиторів. Разом з тим, їх позика забезпечила проведення грошової реформи (замість крони ввели шилінг), стабілізацію економіки. Австрійська буржуазія відчула силу і не бажала більше миритися з претензіями соціал-демократів на політичне лідерство.