Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Румунії у міжвоєнний період

У роки Першої світової війни Румунія воювала на стороні держав Антанти. Однак три чверті її території була окупована військами держав Троїстого союзу, які користувались природними багатствами країни в своїх інтересах. Румунія втратила у війні 800 тис. чол. вбитими , померлими від різних хвороб та голоду. Особливо потерпіла від війни нафтова промисловість. Видобуток нафти скоротився на половину. Не кращими були справи і в сільському господарстві. Мали місце великі втрати худоби, коней. Валовий збір зерна скоротився на 1/3. Зросли внутрішні і зовнішні борги. Інфляція призвела до зростання цін на предмети першої необхідності. Так, ціни на продукти харчування у 1920 р. зросли у 6-8 разів, у той час як зарплата робітника була підвищена лише в три рази. Робочий день на виробництві тривав 12-16 годин.

У післявоєнній Румунії основною була Національно-ліберальна партія, лідер якої І. Братіану очолював уряд. Цей уряд силою придушив революційний рух всередині країни і проводив агресивну зовнішню політику.

У листопаді 1918 р. румунські війська захопили Буковину, у грудні вступили в Трансільванію. Як ми уже відзначали, у 1919 р. румунський уряд послав свої війська для придушення радянської влади в Угорщині. Надавала Румунія і допомогу білогвардійським військам Росії.

За такі “послуги” з боку Румунії Антанта дозволила їй загарбати Бессарабію, Південну Добруджу і Північну Буковину. Сен-Жерменський, Тріанонський і Нейський мирні договори закріпили за Румунією Трансільванію, Південну Добруджу і Буковину. Щодо останньої, то зауважимо, що це було вчинено не дивлячись на те, що Національні збори Буковини висловилися за приєднання до радянської України. Внаслідок таких надбань територія Румунії збільшилась майже удвічі, а населення – з 7,9 млн. чол. до – 17,3 млн.чол. Це і була реалізація мрії про створення Великої Румунії.

У післявоєнні роки Румунія залишалася аграрною країною. Відносно розвинутою промисловою галуззю була лише нафтова промисловість, в якій провідні позиції займав іноземний капітал.

У міжнаціональних відносинах стали культивуватися шовінізм і націоналізм. Це привело до їх загострення, особливо на тільки-що приєднаних територіях.

На кінець війни загострилися соціальні проблеми. У листопаді 1918 р. страйкували залізничники, робітники заводу “Арсенал”. 13 грудня 1918 р. робітники вийшли на вулиці Бухареста та інших міст. Демонстрації відбувалися під гаслами “Хай живе Румунська соціалістична республіка!” 26 грудня під час розстрілу демонстрації в Бухаресті загинуло понад 100 чоловік. У країні було введено стан облоги, припинено діяльність профспілок, почалися воєнно-польові суди.

Революційний рух не припинявся. Уряд Братіану пішов на деякі поступки. Вводилась нова демократична система виборів. 27 грудня 1918 р. був виданий декрет про земельну реформу для Старого королівства. Згідно цього декрету були конфісковані землі тих громадян, які втекли з країни, а також помістя тих землевласників, хто мав понад 100 гектарів землі. Землю отримали демобілізовані з армії солдати і ті селяни, що мали менше 5 гектарів землі.

1919 рік увійшов в історію Румунії як такий, що в стихійних виступах проти уряду Братіану з різних причин брали участь робітники, селяни, військові. Симптоматичним було те, що цей рух поширився і на тільки-що приєднаних землях.

У листопаді 1919 р. відбулися вибори до парламенту. Націонал-ліберальна партія потерпіла поразку. Уряд І. Братіану пішов у відставку. Новий коаліційний уряд очолив лідер Національної партії В. Воєвода. Однак і цей уряд не зміг справитися з економічними і соціальними проблемами. В березні 1920 р. влада була передана генералу Авереску, лідеру Народної партії. Взагалі-то в період з 1917-1922 рр. в Румунії змінилося 19 урядів, що свідчило про політичну і соціально-економічну нестабільність у країні.

У 1920 р. страйковий рух робітників не припинився. На осінь він охопив всю Румунію. Уряд Авереску пішов на задоволення деяких вимог страйкарів. Було запроваджено 8-годинний робочий день, визнано повноваження фабрично-заводських комітетів та ін.

18 жовтня 1920 р. залізничники почали новий страйк, до якого 20 жовтня приєдналися робітники інших галузей промисловості. Їх вимоги щодо визнання права об’єднання в спілки, свободи слова, друку, визнання робітничих рад, виведення військ з підприємств, скасування стану облоги і воєнно-польових судів не були виконані урядом. Навпаки, уряд почав арешти і катування, судові процеси проти страйкарів. Загальний страйк зазнав поразки.

В умовах революційного піднесення 8 травня 1921 р. в Румунії була створена Комуністична партія. Уряд Авереску почав проти комуністів репресії, звинувачуючи їх у змові проти безпеки держави.

У липні 1921 р. аграрна реформа була затверджена парламентом у значно урізаному вигляді. Передбачався викуп селянами землі по надто високій ціні, позбавлялись землі селяни, які протягом чотирьох років не вносили викупних платежів та ін. Аграрна реформа продовжувалась аж до 1934 р. Ось її результати: 12,200 великих поміщицьких господарств володіли 5,5 млн. га землі, а 1 млн. 700 тис. селянських господарств мали тільки 2,5 млн. га землі. 700 тис. селянських дворів зовсім не мали землі. Великі викупні платежі, відсутність тяглової сили кинуло значну частину селян в кабалу до поміщиків.

У січні 1922 р. уряд знову очолив І. Братіану. У березні 1923 р. була введена в дію нова конституція, згідно якої в Румунії зберігався монархічний режим, парламенту, який складався з палати депутатів і сенату, надавалася законодавча влада. Урядові належала виконавча влада. Уряд формувався з дозволу короля, який одночасно був головнокомандувачем збройних сил, затверджував міжнародні угоди. Від його імені парламент Румунії оголошував закони. Конституція гарантувала демократичні права і свободи, хоч вони рідко коли реалізовувалися.