Сторінка
6

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період

18 жовтня 1936 р. заколотники прорвали першу лінію оборони. Бої йшли уже на вулицях міста. Бомбардувальники кидали на місто тисячі бомб, руйнувалися цілі квартали, маса людей гинула. Танки, артилерія заколотників постійно атакували республіканські загони. У місті республіканці провели мобілізацію. Комуністична партія дала фронту 21 тис. чол., об’єднана соціалістична молодь – 35 тис. бійців.

На цей час республіканські загони уже отримали допомогу з СРСР. На їх боці воювали радянські літаки-винищувачі, танки. На боці республіканців воювали інтернаціональні бригади з 53 країн світу, в т.ч. Німеччини, Італії, Франції, СРСР, Польщі, США, Канади, Мексики, Китаю і багатьох інших країн світу. Число бійців інтербригад досягало 35 тис. чол. За політичною орієнтацією в них були анархісти, комуністи, соціалісти, чимало було католиків, безпартійних. Інтербатальйони носили імена Чапаєва, Гарібальді, Тореза, Міцкевича, Лінкольна, Димитрова, Тельмана та ін.

Спільними зусиллями республіканської армії і інтербригад столиця Іспанії Мадрид була врятована від окупації заколотниками. Поразка заколотників стала поворотним пунктом у ході громадянської війни. Генерал Франко почав готуватися до нового наступу на Мадрид. На підконтрольній йому території закликав усіх військових офіцерів вступити у фашистську партію, королю Альфонсу ХІІІ повернув громадянство Іспанії, в школах було відновлено викладання релігії.

Комуністи з свого боку в грудні 1936 р. висунули програму під назвою “Вісім пунктів перемоги”. Першою умовою перемоги мало стати створення регулярної народної армії. Весь народ повинен об’єднатися навколо уряду Народного фронту, очистити тил від ворогів республіки, здійснити націоналізацію великої промисловості, створити оборонну промисловість, встановити робітничий контроль над виробництвом, підвищити продуктивність сільського господарства, завершити аграрну реформу, економіку в цілому підпорядкувати одній меті – виграти війну.

Однак таку програму не готові були сприйняти лідери правих соціалістів, анархо-синдикалістів і республіканців. Докорінних змін у суспільно-політичному житті країни вони не допустили.

До позитивних дій уряду слід віднести виданий 7 жовтня 1936 р. декрет про конфіскацію земель ворогів республіки. Селяни і батраки отримали понад 5 млн. га землі, яка була розподілена між 376.887 селянськими сім’ями. Це позитивно вплинуло на зміцнення авторитету Народного фронту.

25 липня 1936 р. уряд створив Комітет по тимчасовому втручанню у справи промисловості. Комітет здійснював передачу у власність держави тих підприємств, власники яких їх залишили і не бажали повертатися до організації виробництва продукції. Такі підприємства були передані під управління комітетів робітничих представників під головуванням урядових уповноважених. У жовтні 1936 р. голова уряду Л. Кабальєро все-таки видав декрет про перетворення народної міліції в регулярну армію. У січні 1937 р. в рядах регулярної армії було понад 70 тис. солдат і офіцерів. В ній був запроваджений інститут політичних комісарів, які своїм героїзмом сприяли зміцненню бойового духу бійців народної армії.

У ході війни уряд Л. Кабальєро здійснив важливі соціальні перетворення. Було видано декрети про охорону праці, збільшення зарплати, обмеження дитячої праці на виробництві, про рівноправність жінок у суспільно-політичному житті та ін.

Революційні зміни відбулися і в галузі культури та освіти. Була створена широка мережа різних культурних установ, у т. ч. такі, як Союз інтелігенції на захист культури, Асоціація студентів , Народна культура та ін. Вони організовували спеціальні курси для ліквідації не писемності, особливо в армії, створювали сотні бібліотек і т. д.

7 вересня 1936 р. уряд опублікував декрет про створення вузів для трудящих. У Барселоні, Валенсії були створені Робітничі університети. Найбідніші студенти отримували державну стипендію.

Національні області Іспанії – Каталонія і Басконія, за винятком Галісії, яка знаходилась у руках у заколотників, стали користуватися автономними правами. Це активізувало їх участь у боротьбі на стороні республіканців.

Іспанія ставала народною республікою, в якій не було крупних капіталістів і поміщиків. Це значною мірою зумовило масовий героїзм республіканців.

3 січня 1937 р. заколотники почали другий наступ на Мадрид з північного заходу. Усі їх атаки упродовж 9 і 10 січня не дали бажаного результату. Захопити Мадрид і на цей раз вони не змогли.

Через місяць заколотники почали третій наступ на Мадрид з півдня. Уже 13 лютого 1937 р., маючи значну перевагу в живій силі і техніці, вони суттєво просунулись вперед, втративши в боях 20 тис. вбитими і пораненими. Це була ще одна перемога республіканців.

8 березня 1937 р. заколотники та їх італо-німецькі союзники сконцентрували військові сили в районі Гвадалахари з тим , щоб паралізувати зв’язок Мадрида з Валенсією і таким чином взяти Мадрид. У той район вони перекинули понад 50 тис. італійців. Німецька авіація, танки, артилерія бомбардували позиції республіканців. Мета з їх боку була та сама – оволодіти Мадридом

І на цей раз республіканська армія здобула перемогу. Війська інтервентів втратили понад 10 тис. чол. вбитими, значну кількість гармат, танків. Битва під Гвадалахарою свідчила про зростання бойової могутності народної армії.