Сторінка
3

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період

Переконавшись, що в країні немає сил, готових виступити на його захист, 14 квітня 1931 р. король Альфонс ХШ залишив країну. Монархія в Іспанії впала без єдиного пострілу. Того ж дня Революційний комітет оголосив себе Тимчасовим республіканським урядом. Перший республіканський уряд в Іспанії очолив А. Самора. В уряд увійшли недавні монархісти і соціалісти.

Встановлення в Іспанії республіки було найважливішим політичним здобутком першого етапу революції, який продовжувався з 1931 до 1936 рр. За своїм характером вона була буржуазно-демократичною. Уряд А. Самори хотів на цьому зупинити революцію і забезпечити консервативний характер республіки, однак революційне піднесення в країні наростало, і обрані загальним голосуванням Кортеси та уряд провели під тиском народних мас ряд демократичних перетворень, у т. ч. проголосили свободу слова, зборів, організацій, збільшили зарплату і скоротили робочий день. Була підготовлена і прийнята нова конституція Іспанської республіки. Церква була відокремлена від держави, розпущені релігійні ордени. Каталонія добилася автономії в рамках Іспанської республіки. Першим президентом республіки був обраний А. Самора. Уряд очолив М. Асанья. Почалось проведення аграрної реформи. За 1932-1933 рр. землю одержали 7272 селянських сім’ї, серед них було розподілено 74,138 га землі. Селяни були незадоволені такими повільними темпами реформи і почали самі захоплювати землю у поміщиків.

Однак на цьому етапі революції ліві сили, і перш за все, Соціалістична партія не проявили наполегливості у вирішенні соціально-економічних проблем. Комуністична партія була ще надто слабкою. В її рядах у 1931 р. було всього 800 членів.

На час перебування при владі уряду Самори припав пік економічної кризи. Невдоволення соціально-економічною політикою його уряду наростало серед різних категорій населення. Боротьбою робітників за поглиблення революції в основному керували анархо-синдикалістські лідери. Вони штовхали робітників на терористичні акти і збройні путчі. Страйки, вуличні бої упродовж 1931-1932 рр. стали звичним явищем. Найбільш запеклі вуличні бої були в Севільї та Барселоні. У січні 1932 р. страйкувало уже 1 млн.чол.

На хвилі зростання революційної активності робітників відбулось організаційне зміцнення Комуністичної партії. В її рядах на 1932 р. було уже 12 тис. чол. Лідерами партії стали Х. Діас і Д. Ібаррурі.

У дні падіння монархії в Іспанії виникли перші фашистські групи. Вони вимагали передати їм всю владу в державі, викоренити марксизм, ліквідувати автономію Каталонії. У кінці 1931 р. окремі фашистські групи об’єдналися в партію (Хунта національно-синдикалістського наступу – Іспанська фаланга). Вона орієнтувалася на фашистську партію Німеччини. Лідером Фаланги став син колишнього диктатора Хосе Прімо де Рівера.

Монархісти вітали утворення фашистських організацій. Фаланга отримала 100 тис. песет від “Іспанського відродження”. 4 березня 1934 р. Фаланга і Іспанське відродження об’єдналися в одну партію. У Фалангу вступали, перш за все, монархісти. Їх програма передбачала відновлення великої і єдиної Іспанії, ліквідації республіканського устрою, політичних партій (які начебто зайві) і автономії Каталонії. В ідеологічній сфері фашисти мали намір об’єднати націоналізм і капіталізм. Символіка фашистів була близькою до монархічної: прапор червоно-чорного кольору, герб – у формі ярма і стріл. Методи їх боротьби чітко висловив Хосе Антоніо де Рівера: “Нам не потрібно іншої діалектики, окрім кулака і револьвера”.

Молодіжна організація “Молодь народної дії” проявила значний інтерес до фашистського руху, вимагала відміни “соціалістичного і анти іспанського законодавства” перших років республіки. Гасло фашистської партії “Іспанія вище за все!” було доповнене у молодіжній організації такими словами: “Вище Іспанії тільки Бог!”. Цій організації була притаманна схильність до воєнних парадів, напіввійськової дисципліни та уніформи.

Уряд М. Асанья під тиском правих сил бере курс на призупинення аграрної реформи, посилює репресії проти лівих партій, вводить смертну кару за виступ проти влади. Між тим соціальна напруга в суспільстві не спадала. Число безробітних досягло 1,5 млн. чол.

У річницю республіки під час демонстрацій відбулися численні збройні зіткнення фашистів і антифашистів. Уряд пішов на закриття багатьох місцевих центрів Фаланги, провів арешти серед її керівництва, був арештований її лідер Х. Прімо де Рівера. Цей запобіжний захід їх не зупинив. Вони продовжували терор проти лівих організацій. 29 серпня 1934 р. помер поранений фашистами директор “Радіо півночі”. 6 жовтня 1934 р. в Іспанії був введений надзвичайний стан.

На листопадові вибори 1933 р. до Кортесів праві сили йшли єдиним блоком, намагалися залучити на свою сторону усіх незадоволених республікою. Фашистська преса писала: “Якщо хочете хліба, якщо хочете роботи, якщо хочете розумних керівників, якщо хочете миру – голосуйте за правих”.

У передвиборчій програмі фашистів було 27 пунктів. Головними із них були: націоналізм і претензії на месіанську роль Іспанії в долі світу; антиавтономізм (відміна Каталонського статуту) і антипарламентаризм. Профспілки, згідно їх програми, мали інтегруватися в державну систему. Не забули автори програми про нужденність широких мас і про кучку людей, які користувалися усіма благами розкоші.

Організаційна структура фаланги була поділена на дві частини (шеренги). У першу шеренгу входили активні члени партії. Вони складали загони їх міліції і займалися терором проти активістів робітничого руху. Друга шеренга складалася із тих, хто співробітничав з фалангою, але не вступав у партію, залишався на “нелегальному становищі”. На початок 1935 р. в першій шерензі було уже 5 тис. чол. Чисельність другої шеренги невідома. Соціальний склад першої шеренги в Мадриді був такий: різноробочих і робітників сфери обслуговування – 431, конторських службовців – 315, чиновників – 106, студентів – 38, дрібних підприємців – 19, кваліфікованих робітників – 114, офіцерів – 17.

У Каталонії, Країні басків, фашистські організації були малочисельними. Під час парадів фашисти одівали сині сорочки.

У результаті листопадових виборів був утворений уряд А. Леруса, який займав крайні праві позиції. Усі керівні посади зайняли представники правих і фашистських партій. Вони почали наступ на демократичні здобутки революції. Була заборонена газета іспанських комуністів “Мунда Обреро”, страйки робітників жорстоко придушувалися, була повністю згорнута аграрна реформа, церкві були повернуті усі її права. Наступив період “Чорного дворіччя” (1934-1936 рр.). Кортеси прийняли закон про смертну кару за виступ проти режиму і про амністію засудженим фашистам.

Головним політичним завданням лівих сил було організувати відсіч силам фашизму. Антифашистські демонстрації відбулися в Мадриді, в Астурії та інших місцях. У червні 1934 р. в Барселоні і Мадриді в акціях протесту проти наступу фашизму взяли участь понад 200 тис. робітників, 500 тис. сільськогосподарських робітників. У ході цих акцій почав складатися єдиний фронт антифашистських сил. Значно активізувалися антифашистські настрої і в Соціалістичній партії, особливо після спроб комуністів перетягти її членів у свою партію.