Сторінка
2

Економічне і соціально-політичне становище Іспанії у міжвоєнний період

Ще однією проблемою для Іспанії яка посилювала політичну кризу, була колоніальна політика в Марокко. Іспанська армія в липні 1921 р. потерпіла військову поразку від рифських племен під Аннуалою. Іспанська армія втратила вбитими і пораненими 10 тис. чол., 20 тис.чол. потрапили в полон. З цих пір вимоги широких верств населення, республіканських партій щодо припинення колоніальної війни посилились. Винуватцем за поразку у війні вважали короля Іспанії і його оточення. Антимонархічний антивоєнний рух, піднесення страйкової боротьби – ось основні ознаки політичної кризи в Іспанії. А в Гренаді і Севільї до антивоєнного руху долучились і окремі військові частини. Політична криза наростала.

У червні 1923 р. відбулися вибори до Кортесів, на яких перемогу здобули ліберали. Політична еліта Іспанії вирішила діяти. Заручившись підтримкою короля Альфонса ХІІІ, керуючий Каталонським військовим округом у Барселоні генерал М.Прімо де Рівера 13 вересня 1923 р. захопив владу у Барселоні. Уряд Іспанії пішов у відставку. Король вітав його в Мадриді такими словами: “Дай боже тобі вдачі. Вручаю тобі владу”. Так в Іспанії встановилась військова диктатура – влада фінансової олігархії, буржуазії, поміщиків і церкви. 7 років з (1923-1930) Прімо де Рівера лякав короля армією і, навпаки, усіх – соціалістичною революцією в Іспанії.

Уже 15 вересня 1923 р. Прімо де Рівера сформував свій уряд – військову директорію з 8 генералів і одного контр-адмірала. Першим кроком з боку директорії було введення в Іспанії стан облоги, розпуск кортесів і місцевих органів влади – муніципалітетів, розпуск політичних партій. На місце цивільних губернаторів були поставлені військові. По всій країні була встановлена цензура, робітничу пресу було заборонено, окрім газети “Ель соціаліста” – центрального органу Соціалістичної партії. Були заборонені збори, мітинги, демонстрації, було скасовано право на страйки. Суд присяжних припинив розслідування причин поразки іспанської армії в Марокко. Комуністична партія Іспанії пішла в підпілля.

Прімо де Рівера обґрунтовував необхідність державного перевороту тим, що держава потребувала оновлення.

У 1924 р. Прімо де Рівера створив Патріотичний союз, до якого увійшли представники військових, крупної буржуазії і поміщиків, монархісти, дрібні підприємці міст і люмпен-пролетарі. Період диктатури Прімо де Рівера збігся з періодом стабілізації капіталізму. До того ж в економічній області диктатура дотримувалась політики протекціонізму, здійснювала заходи по залученню робітників до будівництва нових іригаційних споруд, електростанцій, шосейних доріг, залізниць та ін. Це привело до зменшення безробіття, економічного пожвавлення в тому числі. Хоч державний борг на 1929 р. зріс до 29 млрд. песет. За прикладом Муссоліні Прімо де Рівера запроваджував корпоративну систему. Останнім кроком директорії було рішення про заборону вживання мов національних меншин, мовляв їх використання веде до сепаратизму.

Проти диктатури виступив Республіканський союз, очолюваний Лерусом і партія Республіканська дія на чолі з М. Асанья. Це була та частина іспанської буржуазії, яка нічого не отримала від диктатури. Республіканський устрій з їх точки зору мав бути більш справедливим в розподілі національних багатств. До дій республіканців долучився рух каталонців за автономію, рух частини офіцерів, професорів, студентів.

Переконавшись, що військова директорія непопулярна, Прімо де Рівера в 1925 р. замінив директорію цивільним урядом, в якому диктатору, як і раніше, належала необмежена влада.

На 1929 рік соціальна база диктатури Прімо де Рівера звузилась і вона втратила підтримку навіть тих сил, які брали участь в її створенні. Великої Іспанії так і не побудували, селяни землі так і не отримали, оновлення і заспокоєння країни так і не наступило. До того ж інвестиції американських, англійських, канадських фірм в іспанську економіку зачіпали економічні інтереси іспанської буржуазії.

Класові протиріччя і соціальні конфлікти в країні посилювались. Прімо де Рівера скликав Національну асамблею, яка мала замінити розпущені Кортеси. Їй було доручено розробити проект нової конституції. Але це вже не могло врятувати диктатуру. 17 серпня 1929 р. 7 республіканських партій у Сен-Себастьяні підписали Пакт про єдність дій у боротьбі за республіку.

Світова економічна криза важко відбилася на економіці Іспанії. Зменшилось промислове і сільськогосподарське виробництво. Ціни лише за першу половину 1930 р. зросли на 40%. Це призвело до різкого скорочення реальної заробітної плати трудівників. Одночасно зростало безробіття, яке досягло в 1930 р. 200 тис. чол., а на початку 1931 р. – 500 тис. чол. Кількість безробітних батраків у сільському господарстві перевищувала 1 млн. чол.

Демонстрації протесту проти такого становища відбувалися по всій Іспанії. У них брали участь представники усіх основних верств населення. 28 січня 1930 р. керівництво військових округів відмовили Прімо де Рівері у підтримці Це був крах іспанської буржуазії військовими методами вирішувати соціально-економічні проблеми в країні. Прімо де Рівера пішов у відставку. Економічна криза в Іспанії добила диктатуру, і вона впала.

Новий уряд очолив Беренгер, який виступав за збереження монархії і одночасно пішов на деякі економічні поступки трудівникам. Цей уряд пішов також на скасування цензури, оголосив амністію політичним в’язням і т. д. Однак політична напруга в країні не спадала.

За таких умов правляча політична еліта вирішила пожертвувати монархією заради збереження за собою повноти політичної та економічної влади.

17 серпня 1930 р. Республіканський блок був реформований у Революційний комітет. Він мав шляхом військового перевороту ліквідувати монархію і встановити “консервативну республіку”. Провідні позиції в цьому комітеті відігравали праві республіканці на чолі з А. Самора і ліві республіканці на чолі з Асанья і М. Домінго. Соціалістична партія Іспанії підтримала цей блок у надії на вирішення ним завдань буржуазно-демократичної революції.

Революційний комітет явно зволікав з вирішенням економічних і соціальних проблем. Це привело до того, що революційний рух виходив із-під його контролю. Військовий переворот був призначений на 12 грудня 1930р., але в останню мить був відкладений. Військовий гарнізон Хаки (Арагон) не знав про це і 12 грудня почав збройне повстання. Урядові сили придушили цей виступ, а його керівники капітан Галан і Ернанденс були розстріляні, багато членів Революційного комітету були заарештовані.

Вуличні бої з жандармами і масові страйки відбувалися в грудні 1930 р. в Басконії, Астурії, Каталонії та інших провінціях. Демонстранти вимагали встановлення в Іспанії республіки. Революція наростала. 14 лютого 1931 р. уряд Беренгера, не справившись з революційним натиском, подав у відставку.

Новий уряд очолив Аснар. З метою розрядити політичну обстановку в країні він оголосив про проведення муніципальних виборів. Вибори відбулися 12 квітня 1931 р. Перемогу на виборах здобув Республіканський блок. Люди на вулицях міст і сіл святкували перемогу під республіканськими (жовто-лілово-червоними) прапорами. Гаслами демонстрантів були: “Геть короля!”.