Сторінка
1
Передумови хрестових походів. Перший хрестовий похід. Третій хрестовий похід. Четвертий похід. Значення хрестових походів .
Майже два століття (1096 - 1270) тривав воєнно-колонізаційний рух західноєвропейських феодалів в країни Східного Середземномор'я під знаком боротьби християнства з ісламом за святі місця.
Організатором походів виступала католицька церква, яка надавала їм характеру релігійних війн. Але це лише їх ідеологічне забарвлення, а не причини.
В першу чергу хрестові походи були породжені зростанням агресивності західноєвропейських феодалів, їх прагненням до захоплення багатих земель на Сході, до примноження власних багатств. Це прагнення стало особливо помітним з кінця ХІ ст. у зв'язку із збільшенням матеріальних потреб класу феодалів, що обумовлювалось загальним економічним піднесенням, ростом торгівлі. Задовільнити потреби, що зростали, феодалам було легше силою зброї.
Католицька церква прагнула до поширення свого впливу на Схід, а значить, зростання прибутків. Схизма 1054 була ще недавньою подією і можна було сподіватись на об’єднання шляхом походів східної та західної церков - під владою папи.
Із Сходу і з Візантії в Західну Європу йшли якісні товари - по рівню матеріальної і духовної культури Схід був вищим. Прочани, що відвідали святі місця, оповідали про казкові багатства Сходу. В уяві європейців це був земний рай.
У ІХ ст. на Близькому Сході склалася обстановка, яка сприяла здійсненню цих загарбницьких планів. У 1055 р. турки-сельджуки заволоділи Багдадом, у битві при Манцикерті у 1071 р. перемогли візантійське військо, захопили майже всю Малу Азію, Сирію, Палестину з Ієрусалимом, де знаходились головні християнські святині. Це дещо ускладнило відвідання святих місць, гроба господня. А тут ще й Візантія звернулась за допомогою. Вона ніколи ще не була у такому скрутному становищі. Турки-сельджуки просунулись майже до проток і зробили своєю столицею місто Нікею, що була у 100 км від Константинополя. З півночі підступали печеніги і половці. Це і заставило Алексія І просити воєнної допомоги у папи та західноєвропейських країн.
Хрестоносний рух охопив і селян, купецтво, рицарів. Останні хотіли одержати лени на Сході. Великі сеньйори прагнули створити власні князівства. Духівництво хотіло багатих приходів. Папство сподівалося включити у свої володіння і православну церкву. Папа Григорій УІІ хотів на цій основі об'єднати православ’я з католицизмом.
Для селян похід у далекі країни давав надію позбутися повинностей, розбагатіти. Великі італійські міста-республіки - Венеція, Генуя, Піза прагнули зміцнити свої позиції у торгівлі із Сходом і створити колонії у Середземномор'ї.
Перший хрестовий похід. У 1095 р. на церковному соборі у Клермоні (Франція) папа Урбаній закликав усіх королів, сеньйорів, рицарів і простих людей взятися за зброю, щоб відвоювати гріб господній від "невірних". Він обіцяв "спасіння душ" і матеріальні блага. Цей заклик знайшов широкий відгук. Багато з тих, хто слухав промову Урбана ІІ відразу вирішили взяти участь у поході і нашили на одяг хрести (тому їх і назвали хрестоносцями).
Хрестоносці були поставлені під опіку церкви: їм прощалися борги і забезпечували охорону залишеного майна.
Першими зібралися у похід селяни і біднота з Франції і Західної Німеччини. Ними керував монах Петро Пустельник з Ам'єна разом із збіднілим рицарем Вальтером Голяком. Селяни за безцінь продавали майно, купували все потрібне для походу. Нерідко йшли усією сім'єю, з малими дітьми. По дорозі до них приєднувались різні декласовані елементи і розбійники. Хрестоносці, щоб прохарчуватися, нападали на жителів, влаштовували єврейські погроми. До Константинополя добралась половина - 40 тис. Половина загинула в розбійних сутичках і від хвороб.
Візантійський імператор Алексій І намагався утримати селян від дальшого походу, почекати рицарів, але, щоб уникнути грабунків, що почалися, наказав переправити ополченців через протоку. У першій же сутичці на шляху до Нікеї турки майже повністю перебили ополченців. Залишки - близько тисячі чоловік разом із Петром Пустельником втекли до Босфору і були переправлені у Константинополь.
Восени 1096 р. в Константинополь почали прибувати добре озброєні рицарські ополчення. Одним з перших вийшов загін Готфріда Бульонського. Вони йшли по "шляху пілігримів". Потім рушило військо південнофранцузьких феодалів на чолі з Раймондом Тулузьким, в ньому знаходився і папський легат. Було ще й військо південноіталійських норманів Боемунда Таренського, Ворога Візантії.
Імператор по шляхах проходження військ виставив охорону і з допомогою підкупу і обіцянок домігся у організаторів походу клятви і обіцянок, що Візантії будуть повернуті всі захоплені турками території.
Весною 1097 р. рицарі взяли Нікею і вона перейшла до Візантії. Але далі похід ускладнювався. Легка турецька кіннота завдавала ударів по флангах та із засідок.
У 1098 р. хрестоносці захопили Едессу у Месопотамії. Тут було створене графство Едеське, воно дісталось Болдуїну Фландрському. Рицарі обложили Антіохію, але завдяки зраді одного з начальників фортів змогли взяти. Почалась розправа з мусульманами і пограбування. Врешті решт місто дісталося Боемунду Тарентському, який став князем Антіохійським. Це остаточно посварило Візантію з хрестоносцями. Візантійські війська, скориставшись послабленням турок, зуміли повернути деякі області в Малій Азії.
Зайняті влаштуванням своїх справ, хрестоносці, здавалося, забули про головну мету походу - святі місця. Це викликало невдоволення у масах хрестоносців. У 1099 р. був розпочатий похід у Палестину до Ієрусалима. Після облоги і штурму місто було взяте. Хрестоносці безжально вбивали мусульман. Грабунки чергувалися з молебнами. Скоро хрестоносці завоювали майже все східне узбережжя Середземного моря з містами Акра, Триполі, Тир. При взятті цих міст з моря допомагали венеціанці, генуезці і пізанці. Вони й укріпилися тут. Перший хрестовий похід завершився. Всі, хто залишився живий, були щедро нагороджені - одержали землі. Деяким селянам було пожалувано рицарство. Дуже виграли італійські міста - тепер їм належала левантійська торгівля.