Сторінка
1

Франція після першої світової війни

ПЛАН

1. Наслідки Першої світової війни для Франції

2. Соціальні конфлікти

3. Країна в період стабілізації (1924-1929 pp.)

4. Прояви економічної депресії

5. Прихід до влади і політика уряду Народного фронту

Список використаної літератури

1. Наслідки Першої світової війни для Франції

Франція більше, ніж інші великі держави, постраждала під час Першої світової війни. Перемога дісталася країні дорогою ціною: 1,4 млн французів було вбито та 750 тис. поранено. Північні, найбільш промислове розвинені де­партаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані. Виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг. Занепало сільське господарство — 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання. Фінанси були підірвані — Франція заборгувала велику суму Великій Британії та США. 1920 p. державний борг сягнув 300 млрд франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції. Військове виробництво вимагало розвитку низки галузей промисловості, викликало збільшення загального промислового потенціалу країни. За роки війни виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Пів-денно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Ство­рення нових промислових районів та відновлення зруйно­ваних значно збільшили внутрішній ринок французької промисловості. Зріс попит на обладнання та різноманітні види сировини. Повернення Ельзасу та Лотарингії по­двоїло потужність металургії, сприяло швидкому розвитко­ві хімічної й текстильної промисловості. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко пере­творювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріаль­но-аграрну.

Після війни Франція залишилась президентською рес­публікою. В країні діяла конституція 1875 р. Головою держави був президент, що обирався парламентом і був наділений великими повноваженнями. Він призначав гла­ву виконавчої влади — голову Ради міністрів, що відпові­дав перед законодавчим органом. Вищим законодавчим органом влади були Національні збори (парламент), що складалися з палати депутатів і сенату. Виборче право мали чоловіки, що досягли 21 року. Жінки, військовослужбовці, молодь, сезонні робітники виборчих прав не мали. У Франції склалася багатопартійна система, але найбільш впливовими партіями були республіканська й радикальна.

Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.

Жорж Клемансо (1841-1929 pp.) — один з провідних державних і політичних діячів Франції. За освітою лікар. Член французької Академії (1918 р.). У період Другої імперії брав участь в радикальному русі. На початку 80-х років Клемансо — лідер радикалів. Запропонував голосний план демократичних ре­форм. Був запеклим прибічником війни до реваншу з Німеччиною. За темпераментні та різкі виступи в парламенті дістав прізвисько "Тигр". У 1902 та 1909 pp. був обраний до сенату. У 1906-1909 pp. — голова Ради міністрів. З початку війни вимагав продовжен­ня її до повного розгрому Німеччини, не рахуючись з жодними жертвами. У листопаді 1917 р. знов стає головою Ради міністрів і водночас військовим мініс­тром, намагається запровадити диктаторський ре­жим у країні. Бувши головою Паризької мирної конференції 1919-1920 pp., главою французької деле­гації на ній, був одним з творців Версальського договору 1919 р. Домагався гегемонії Франції в Єв­ропі. Зазнавши поразки на президентських виборах 1920 p., відійшов від активного політичного життя. З цією метою було влаштовано офіційні святкування з приводу повернення Ельзасу та Лотарингії, організовано у Парижі парад Перемоги. День перемир'я з Німеччиною — 11 листопада — оголошено національним святом. Під Тріумфальну арку на Єлісейських полях перенесли остан­ки невідомого солдата, доставлені з поля битви під Верде­ном, і запалили над ними вічний вогонь. Інвалідам війни й колишнім фронтовикам було виявлено пщкреслену по­вагу: їм встановили особисті пенсії, сплата яких мала здійснюватись за рахунок репарацій з Німеччини. Маршал Фош удостоївся честі бути похованим поряд з усипальни­цею Наполеона Бонапарта в соборі Інвалідів.

У листопаді 1919 р. у Франції відбулися перші після війни парламентські вибори. Напередодні виборів партії патріотичного напряму об'єдналися у виборчу коаліцію — Національний блок. До нього пристала й частина радика­лів. Виборча програма Національного блоку повинна була забезпечити в країні "соціальний та релігійний мир". У програмі йшлося про захист республіканського ладу, про необхідність відновлення економіки, турботу про ветеранів війни, ретельне дотримання Версальського договору.

Внаслідок виборів перемогу одержав Національний блок, діставши понад 2/3 місць в палаті депутатів. Пре­м'єр-міністром став Мільєран, котрий на час виборів вва­жався безпартійним, але відкрито підтримував республіканців. Незважаючи на економічну кризу 1918 — 1921 pp. і складне повоєнне становище, Франція загоювала рани війни.

2. Соціальні конфлікти

Франція завжди була країною з традиційно розвинени­ми й соціальне спрямованими робітничим і демократич­ним рухами. Перемога у війні викликала у більшості французьких робітників приплив патріотичних почуттів. Підйом робітничого руху був тісно пов'язаний з економіч­ною кризою 1918-1921 pp. Однак страйки рідко мали політичний характер. Не відкидаючи ідею "соціального миру", робітники боролися за свої економічні права. Го­ловними вимогами були запровадження 8-годинного робо­чого дня та збільшення зарплати. Найбільшого розмаху страйковий рух досяг у 1919-1920 pp., коли в ньому щоріч­но брали участь понад 1 млн чоловік, тобто у 3-4 рази більше, ніж у 1917 або 1918 pp. Одним з найбільших виступів був страйк залізничників у травні 1920 p., під час якого було висунуто вимогу націоналізації залізниць.