Сторінка
1

Формування Шостої антифранцузької коаліції. Шомонський трактат

На російський престол вступає Олександр I, 24-літня молода людина. В Олександра був гнучкий і виверткий розум; він любив прикидатися ідеалістом, що ніби-то схильний забувати про свої безпосередні вигоди: він сам підтримував свою репутацію захопливого фантазера, зручну при дипломатичних переговорах. На цю вудку не раз потраплялися посли, міністри і государі.

Уже з 1801 р. Олександр починає говорити про захоплення Бонапарта і про «загальний мир», який повинен, нарешті, покінчити з нещастями, пережитими людством. При цьому цар дає зрозуміти, що такий мир може бути досягнутий тільки шляхом утворення проти Франції коаліції, очолюваної ним, імператором Олександром.

У травні 1804 р. в Англії до влади був знову покликаний Пітт. Фактично він керував загальним напрямком зовнішньої політики вже з 1803 р. Пітт із найбільшою енергією працював над створенням нової коаліції європейських великих держав проти Наполеона. Тільки утворення такої коаліції і могло, за його переконанням, запобігти висадженню французьких військ в Англії, яку вже підготовлював Наполеон у Булоні.

План Пітта зустрів повне співчуття в Олександра I. Марнолюбна думка стати на чолі «звільнення Європи від тиранії» Бонапарта остаточно опанувала царем. Вже в 1804 р. він зважився взяти участь у задуманій Піттом коаліції, хоча всі захоплення Наполеона стосувалися поки що тільки німецьких країн, Голландії, Італії, Швейцарії й анітрошки не торкалися інтересів Росії.

З переходом російських військ через Німан Олександр почав активно збивати нову антифранцузьку коаліцію з колишніх союзників Наполеона.

16 (28) лютого в Каліше був підписаний союзний договір між Пруссією і Росією, і союзна армія рушила до Ельби. Перше ж зіткнення з Наполеоном 19 – 20 квітня (1 – 2 травня) при Люцені і 8 – 9 (20 – 21) травня 1813 при Бауцені закінчилися поразкою союзників, які опинилися знову відкинутими на Одер.

Однак Наполеон не зміг закріпити свій успіх і змушений був погодитися на двотижневе Плесвіцьке перемир'я 23 травня (4 червня) 1813 р.

За цей час до коаліції примкнула Австрія. Бойові дії відновилися в серпні 1813 р. І в першому ж великому Дрезенському бої 14 – 15 (26 – 27) серпня Наполеон здобув рішучу перемогу, після якої залишки союзницької армії безладно відступили до Богемських гір.

Коаліціонери були деморалізовані, саме існування шостої коаліції виявилося під погрозою. Але отут Олександрові повезло. 17–18 (29 – 30) серпня в Кульмському бої недобита під Дрезденом Богемська армія завдала нищівної поразки переслідуючому її корпусу генерала Д. Вандама. Сам генерал виявився в полоні, а Кульмська перемога знову згуртувала коаліцію.

Дрезденський бій став останньою великою перемогою Наполеона. Кампанія 1813 рю завершилася для нього розгромним Лейпцігським боєм – 7 (16 – 19) жовтня.

У 1814 війна була перенесена на територію Франції. Але тут союзників чекали нові сюрпризи. Наполеон, вдало маневруючи, ішов з-під їхнього удару, і брав одну перемогу за іншою.

Дуже ймовірної здавалася і можливість повстання французького народу проти інтервентів. Австрія і Пруссія готові були укласти з Наполеоном мир на умовах повернення Франції в границі 1792 р. Це не влаштовувало ні Наполеона, ні Олександра.

Для першого це було занадто мало, для другого занадто багато. Виявивши себе неабияким дипломатом, цар зумів переконати союзників у неможливості примирення з Наполеоном.

10.03.1814 у французькому місті Шомоне Росія, Англія, Австрія і Пруссія уклали між собою так званий четвертний союз і зобов'язалися не підписувати з Францією сепаратний мир і вести війну до повної перемоги.

Крім того Шомонський трактат, датований заднім числом – 1 березня, торкався і питання майбутнього устрою Європи, багато в чому передбачаючи «Заключний акт Віденського конгресу».

У червні 1813 р. представники Австрії погодилися з представником Росії Нессельроде і представником Пруссії Гарденбергом пред'явити Наполеонові наступні умови миру:

1) Наполеон відмовляється від герцогства Варшавського;

2) повертає Пруссії Данциг;

3) віддає Австрії Іллірію, яку відняв у неї в 1809 р.;

4) очищає від своїх військ міста Гамбург і Любек.

Гарденберг хотів, щоб Наполеонові були ще поставлені вимоги відмовитися від протекторату над Рейнським союзом і повернути Пруссії хоча б частину земель, віднятих по Тільзітському миру. Але Меттерних, який бажав скоріше укласти мир, не погодився.

Умови були настільки легкими для Наполеона, при якому в сутності залишалася майже вся його колосальна імперія, що Олександр був розчарований: «Що ж буде, якщо він прийме ці умови?» — роздратовано запитував Олександр Меттерніха. Вирішено було, що прийняття цих пунктів буде лише основою для початку переговорів, а під час переговорів від Наполеона зажадають і подальших поступок.

26 червня Меттерніх з'явився як посередник до Наполеона, який проживав у Дрездені. Розмова, від якого залежала доля Європи, тривала кілька годин і скінчився повним провалом місії Меттерніха. Наполеон не бажав і чути про поступки. Він кричав на Меттерніха, гнівно запитував його, наскільки великий той грошовий хабар, що Меттерних одержав від Англії, щоб сміти пропонувати такі умови йому, імператору Наполеонові, і грозив незабаром бути з армією у Відні. Меттерніх говорив, що, якщо Наполеон не погодиться на переговори, Австрія, зараз же по закінченню перемир'я між Наполеоном і союзниками, вступить у війну проти Франції. Все було даремно. Наполеон не йшов на поступки. Імператор, що бажав зробити весь континент ринком збуту і колонією Франції, не бачив змісту у своєму царюванні, якщо його завоювання будуть урізані й боротьба його з Англією скінчиться її перемогою. Все або нічого! Такий був його девіз. «Ваш володар остаточно збожеволів», — сказав Меттерніх маршалу Бертьє, вийшовши, вражений, з палацу після цієї бесіди з Наполеоном. «Ви мені не оголосите війни», — сказав на прощання Наполеон, роблячи вигляд, що не вірить погрозі Меттерніха.