Сторінка
1

План Маршалла

Після перемоги над Германією у 1919 році Європейські союзники змусили одиноку Германію сплачувати багатомільйонну репарацію. Ця міра затягнула країну у глибоку економічну депресію і стала благодатним грунтом для підтримки утопічних економічних та соціальних ідей Гітлера та націонал-соціалістичної партії. Нацистська партія скористалась пригніченим моральним станом германського народу і, прийшовши до влади, затягла світ у руйнівну Другу світову війну.

Більше 55 мільйонів загинуло, більш 100 мільйонів залишилися інвалідами. Сукупні витрати воюючих держав перевищили 900 мільярдів доларів у поточних витратах.Європа до кінця війни забезпечувала собі близько 1/3 необхідного продовольства, не більше половини необхідного рівня виробництва промислових товарів і від 1/4 до 60% сировини. Транспорт був цілком дезорганізований. У Німеччині було знищено 40% житла, у Великобританії – 30%, у Франції – 20%. Промислове виробництво скоротилося більш ніж на третину, порівняно з довоєнним періодом.

Англія з ерших днів війни була піддана бомбардуванню. Особливо постраждали Лондон, Бірмінгем, Коентрі та інші міста. Були блоковані морські комунікації, окуповано ряд колоній, втрачено значну частину торгового і військово-морського флоту. Промислове виробництво скоротилося на 5%. Різко знизилося виробництво вугілля (на 25%). У легкій промисловості, особливо бавовняній, спад становив більше 50%, у вовняній – 27%.

Франція, через бездіяльність свого уряду, що самовпевнено сподіався на оборонну лінію „Мажино”, була у червні 1940 року окупована фашистською Німеччиною. Понад 4 роки французською економікою повністю розпоряджались фашистські загарбники. За воєнні оки Франція втратила вбиитми 1,1 млн чолові. Рівень промисловості у 1944 році, порівняно з довоєнним, становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося у 2 рази. 6000 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт. Електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила увесь торговий і війстково-морський флот. Розпалась французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися у 10 разів. Загальні втрати країни оцінювалися у 1440 мрд довоєнних франків.

ВВП Швеції збільши вся у роки війни на 25%, Швейцарії – на 33%. До того ж швейцарські банки стали зберігачами нацистського золота, що зіграло не останню роль у перетворенні цієї країни у сітовий банківський центр. Політичний нейтралітет з економічної точки зору виявився дуже вигідним.

До 1948 року ціни у порівнянні з 1937 роком зросли у Великобританії – на 80%, у Бельгії – у 3 рази, у Голандії – у 6 разів, у Франції – у 18 разів, в Італії – у 50 раз. Оскільки під час війни здійснювався всебічний контроль за цінами, не над грошовою масою, основний удар інфляції припав на 1946-48 роки, коли контроль над цінами був ослаблений або зовсім скасований.

Уже наприкінці 1944 року в Бельгії під керівництвом К. Гутта була проведена зразково-показова грошова реформа, що знизила грошову масу з 140 до 25 мрд франків. Менш радикальну реформу здійснила у 1945 році Голандія. Уряд генерала Де Голля у Франції намагався здійснити контроль за цінами і виробництвом у мирний час, але потерпів руйнівне фіаско, так що у 1948 році довелося девальвувати франк до 20% порівняно з рівнем 1939 року.

У Німеччині, всупереч поширеній обивательській думці, інфляції, тобто поступової втрати купівельної спроможності грошей, не було.Просто рейхсмарки нацистського уряду одразу втратили купівельну спроможність, а в якості еквівалента використовувались сигарети і бренді. У 1948 році під керівництвом Людвіга Ерхарда була проведена грошова реформа, за якою кожен громадянин отримав можливість обміняти 40 наявних рейхсмарок на 40 наявних дойчмарок. Інші 28 мільярдів рейхсмарок, що були на руках, перекладалися на рахунок по курсу 10 до 1, при чому 30% з них одразу заморожувалися. Інші 100 мрд рейхсмарок просто знищили. Таким чином, практично усі громадяни знаходилися на рівних стартових умовах, а грошова маса у країні скоротилася до 4,5 мрд дойчмарок.

У 1949 році була проведена загальна девальвація європейських валют відносно долара і повоєнній інфляції настав кінець.

Наслідком війни і великим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у 1944 році представниками 44 країн в американському місті Бреттон-Вудсе.

Для країн – учасниць Бреттон-Вудської системи була введена система, що коригувала фіксовані курси валют. Курс валют фіксувався на рівні, що дозволяв країнам реалізувати свої програми розвитку. Якщо через деякий час не вдавалося призвести рівноважні курси до фіксованих, фіксований курс корегувався. Курси валют були прив’язані до долара США, долар – до золота і вільно на нього обмінювався. Проте при різних темпах екоонмічного розвитку країн – учасниць було тяжко підтримати систему жорстких курсів, що призвело у кінцевому рахунку до обмеження світової торгівлі.

Тоді ж, у 1944 році, у Бреттон-Вудсе був створений Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), який почав функціонування з 1947 року. Офіційною метою МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їхнім дотриманням, надання державам – учасницям коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.

До початку 1947 року в Європі склалася дуже неспокійна ситуація. Значні руйнації війсткового часу, величезна заборгованість, що перевищила 7 мрд доларів, холодна зима, апатія значної частини населення призвели до голоду і нових потрясінь. Комуністи Франції та Італії, які активно брали участь в опорі нацистам, істотно посилили свої позиції. Вони отримали значну частину голосів на виборах до місцевої влади і цілком могли перемогти на національних виборах. Червона армія окупувала Східну Європу і здавалося була готова вирушити на Західну.

З іншого боку була досить розвинена ринкова інфраструктура, багаті традиції підприємництва щ не були забуті, робоча сила не втратила кваліфікацію, а буржуазні цінності, засновані на „священості” приватної власності, глибоко укоренилися в пихології значної частини населення. Для відновлення економічного росту потрібен був зовнішній імпульс – одночасне вливання в економіку матеріальних і фінансових ресурсів, що не тільки б дозволило запустити економічний механізм, а й відновило б психологічні сили європейських націй. Здійснити таке вливання на той період могли лише США.