Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Куби у міжвоєнний період

Після Першої світової війни посилився процес проникнення капіталу США в цукрову, тютюнову промисловість Куби. На 1929 р. він досяг 1,5 млрд. доларів. У 1921 р. почалось катастрофічне падіння виробництва цукру, що негативно вплинуло на економічне становище трудящих мас.

У політичному житті Куби фактично керував американський генерал Краудер. Враховуючи, що з 1917 р. на острові уже знаходились американські війська, можна сказати, що Куба фактично втратила свій суверенітет.

Опір з боку кубинців таким діям США був такий сильний, що в лютому 1922 р. США відкликали з Куби генерала Краудера і свої війська.

З 1925 р. президентом Куби був Х. Мачадо, який встановив свою особисту диктатуру. Він був обраний з допомогою США і тому всіляко сприяв проникненню американського капіталу на Кубу. Він ліквідував автономію Гаванського університету, заборонив профспілки, себе називав “Антиль-ським Муссоліні”. А народ називав його “президентом 1000 вбивств” через те, що вбивства журналістів, студентів, письменників, робітників за його правління стали звичайним явищем.

Державний борг Куби зріс у два рази. Економічне становище населення, особливо селян, різко погіршилось. У 1925 р. орендарі почали рух за поліпшення умов праці. Вони припинили висадку тростини, інколи спалювали свої посіви. Військо суворо придушило цей рух. Терор Х. Мачадо здійснював не тільки проти орендарів, але й інших верств населення. Уся Куба була озброєним табором.

У липні 1925 р. на Кубі Х. Мелья заснував Комуністичну партію, а на першому всекубинському з’їзді профспілок була створена Національна робітнича федерація Куби.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. важко відбилась на економіці Куби, яка цілком залежала від торгівлі з США. Кубинський експорт скоротився у США більш як у три рази. У 1931 р. Х. Мачадо прийняв рішення про скорочення на 30% виробництва цукру, щоб домогтися підвищення цін. Але сталося так, що і виробництво цукру скоротилося, і падіння цін не припинилося. Це ще більше загострило соціальну напругу.

У 1932 р. в країні з населенням у 4 млн. чол. нараховувалось 800 тис. чол. безробітних. Економічні і політичні страйки, селянські заворушення, студентські і робітничі демонстрації стали повсякденним явищем.

1 серпня 1933 р. в Гавані була розстріляна масова патріотична демонстрація. 4 серпня на Кубі почався загальний страйк протесту під гаслами: “Геть Мачадо!”, “Геть імперіалізм янкі!”. Селяни брались за зброю і почали самовільно захоплювати землю латифундистів. Революційний рух проник і в армію. Солдати відмовлялися стріляти в робітників і селян. Стихійно почали виникати ради робітничо-селянських депутатів.

12 серпня 1933 р. офіцери з відома президента США Ф. Рузвельта примусили Х. Мачадо в присутності посла США зробити заяву про свою відпустку і виїхати з Куби на Багамські острови. Так впала диктатура Х. Мачадо. Це був початок буржуазно-демократичної революції. Новий уряд Куби очолив де-Сеспедес. Студентський рух на цьому етапі революції висунув гасло: “Куба для кубинців!”. Це був протест проти засилля США в економічному і політичному житті Куби. Уряд Сеспедеса повідомив про намір понизити зарплату сержантам і солдатам кубинської армії. Це викликало з їх боку рішучий протест.

4 вересня 1933 р. відбувся державний переворот у ході якого влада Сеспедеса була повалена. Сержант Ф. Батиста, один із керівників перевороту, отримав чин полковника і був призначений головнокомандувачем кубинської армії. До складу хунти він не увійшов.

10 вересня 1933 р. хунта передала владу тимчасовому урядову на чолі з президентом Мартіном. США відмовились визнати уряд Мартіна. У грудні 1933 – січні 1934 рр. уряд Мартіна здійснив ряд прогресивних заходів по утвердженню національного суверенітету Куби, обмежив діяльність американських монополій, підвищив зарплату робітникам, здійснив часткову конфіскацію землі мачадистів.

Ці заходи посилили невдоволення з боку США. До берегів Куби була направлена американська військова ескадра з 30 кораблів. І лише масові протести кубинців проти таких дій США не дозволили їм здійснити висадку війська на острів. Єдине, що могли зробити США, так це ввести квоту на вивіз кубинського цукру в США. Це були економічні санкції проти уряду Мартіна.

Реальна влада на Кубі все більше переходила до Батисти. 14 січня 1935 р. Батиста змусив Мартіна піти у відставку. Новий уряд очолив Мендієта. Цей уряд США одразу ж визнали. Мендієта ввів на Кубі стан облоги, заборонив компартію. США на цей час уже мали на Кубі воєнно-морську базу в бухті Гуантанамо і сильні позиції в економіці острова.

Упродовж 1933-1935 рр. на Кубі велась активна страйкова боротьба робітників, селян. Апогеєм страйкового руху був березневий страйк 77 тис. чол. Вони вимагали ліквідації воєнної диктатури і відновлення демократичних свобод. Цей страйк закінчився поразкою. Це і був кінець буржуазно-демократичної революції. Кубинська буржуазія і латифундисти спільно із США зуміли зупинити розвиток революції на Кубі.

З 1933 до 1935 рр. на Кубі змінилося 8 урядів. Фактичним диктатором Куби був Батиста, який спирався на 30-тисячну армію. У 1937 р. за ініціативою Компартії було створено Народно-революційний блок, до якого увійшли Компартія, профспілкові організації, селянські ліги. Батиста, враховуючи полівіння в Мексиці, політику “доброго сусіда” Ф. Рузвельта, був змушений відновити деякі демократичні свободи. Були легалізовані профспілкові організації, вийшла із підпілля Компартія Куби.

У листопаді 1939 р. відбулися вибори в Установчі збори Куби. На президентських виборах 1940р. Батиста здобув перемогу і став президентом Куби. США заявили про свою підтримку Батисти.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.