Сторінка
1

Економічне і соціально-політичне становище Англії у міжвоєнний період

Усі післявоєнні процеси, що відбувалися в країні у міжвоєнний період, проходили в конституційних межах традиційного парламентаризму. Країна-переможниця мала свої проблеми: промислове виробництво скоротилося на 20%, експорт продукції упав удвічі. Державний борг зріс в 10 разів. Англія стала фінансовим боржником США, заборгувавши їм 5,5 млрд. дол. Спад виробництва призвів до зростання безробіття, особливо у суднобудівній і вугільній промисловості.

Війна Англії коштувала великих людських жертв: 747,7 тис. англійських солдатів було вбито, 1,693 тис було поранено. Життєвий рівень англійських трудящих за час війни понизився, що було причиною загострення класових суперечностей в країні. У 1918 р. у страйковій боротьбі взяло участь понад 1 млн. робітників.

Війна викликала значні зміни у становищі політичних партій Англії. Ліберальна партія втрачала свої політичні позиції. Одна частина її прихильників (велика буржуазія) перейшла до Консервативної партії, інша – (робітники) до Лейбористської партії.

Війна завдала сильного удару по позиціях Англії в колоніях. Національно-визвольний рух в Єгипті, Індії значно зріс.

До позитивних наслідків війни для Англії слід віднести зростання виробництва сільгосппродукції, піднесення таких нових галузей промисловості, як авіаційна, автомобільна, хімічна. Прибутки англійських монополій за час війни збільшилися на 4 млрд. фунтів стерлінгів. До плюсів у повоєнній Англії слід додати послаблення Німеччини і надія на одержання від неї значних репарацій.

Перша світова війна та її наслідки спонукали буржуазію Англії до наступу на позиції робітничого класу, стати на шлях погіршення умов його праці. З її точки зору це був єдиний шлях для зниження собівартості промислової продукції і піднесення її конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Суттєвими кроками для вирішення цієї проблеми було об’єднання англійського капіталу у Федерацію британської промисловості (в її рядах було 18 тис. великих фірм), а також об’єднання дій двох буржуазних політичних партій, їх курс на утворення коаліційного уряду, що було принципово новим в політичному житті Англії.

У грудні 1918 р. в Англії відбулися чергові парламентські вибори. Їх називали вибори “хакі”, так як в Англії ще не було відмінено військовий стан. Ліберально-консервативна коаліція виступила на них з програмою економічної і соціальної реконструкції, мета якої, за словами Д.Ллойд-Джорджа, полягала в тому, щоб “зробити Англію гідною героїв, які поверталися з полів битв”.

За результатами виборів коаліція одержала 484 депутатських місць із 707. Причому консерватори одержали 338 мандатів. Це свідчило, що Ліберальна партія, яка була при владі майже 100 років, втратила свою політичну вагу. Новим елементом в політичному житті Англії була активізація політичної боротьби Лейбористської партії. Після закінчення війни в її рядах було уже 3,5 млн. членів. В своєму статуті 1918 р. записала, що буде вести боротьбу за утвердження в Англії суспільної власності на засоби виробництва та найсправедливішого розподілу результатів праці серед працюючих.

В її передвиборній програмі була висунута ідея націоналізації землі, вугільної промисловості, залізничного транспорту, електроенергетики, військової промисловості. Передбачалось змінити податкове законодавство так, щоб примусити багатих платити більше податків. В політичній області передбачалось введення загального виборчого права і ліквідація Палати лордів.

За лейбористів на парламентських виборах 1918 р. проголосувало 2,5 млн. виборців (22% від загального їх числа). За результатами виборів 10 січня 1919 р. був сформований коаліційний уряд лібералів з консерваторами. На чолі уряду зостався Д.Ллойд-Джордж. Представники консерваторів О. Чемберлен і лорд Керзон зайняли посади міністра фінансів і міністра закордонних справ.

Весною 1920 р. з армії було демобілізовано 3,5 млн. солдатів і моряків. Більшість з них поповнила ряди безробітних. Уряд видавав їм певну грошову допомогу.

Літом 1920 р. в Англії наступила економічна криза. Промислове виробництво на початок 1921 р. скоротилося майже на 40%. Експорт – на 44,6%. Матеріальне становище робітників погіршилось. Саме в цей час була утворена Комуністична партія Англії. В авангарді страйкової боротьби були гірники Англії.

Уряд Д.Ллойд-Джорджа бачив вихід з кризи за рахунок повернення власникам націоналізованих шахт. І таке рішення урядом було прийняте 22 березня 1921 р. Власники шахт у свою чергу прийняли рішення про скорочення з 1 квітня 1921 р. зарплати шахтарям на 30%. 1 квітня 1921 р. шахтарі Англії розпочали страйк протесту проти скорочення їм зарплати. У м. Глазго страйкарі підняли червоний прапор над ратушею. Їх партнери по боротьбі – транспортники і залізничники – в останній момент відмовилися їх підтримати. Цей факт увійшов в історію англійського робітничого руху як “чорна п’ятниця”.

Поразка гірників (вони припинили страйк в кінці червня 1921 р.) розчистила шлях буржуазії для наступу на інші загони робітничого класу. На початку 1922 р. 6-ти млн. робітників була знижена зарплата. Уряд запровадив закон про надзвичайні повноваження. Згідно цього закону уряд дістав право на використання проти страйкарів збройних сил, що і було невдовзі реалізовано. На 1922 р. буржуазія досягла свого успіху на “внутрішньому” фронті. Робітничий рух пішов на спад. Лейбористська партія втратила 1/3 свого складу.

У 1922 р. розпалася урядова коаліція лібералів і консерваторів. Формальним приводом було різне бачення щодо майбутнього англо-російських відносин. Уряд Д.Ллойд-Джорджа пішов у відставку. Парламент був розпущений і призначені нові вибори.

Вибори до парламенту відбулися 15 листопада 1922 р. і принесли перемогу консерваторам (347 із 607 місць) Лейбористи здобули на виборах 142 місця і таким чином зайняли друге місце серед політичних партій у парламенті. Уряд консерваторів очолив Е. Бонар Лоу (з 1923 р. – С. Болдуін). Мета уряду консерваторів полягала в тому, щоб стабілізувати економічне становище у країні, зміцнити позиції англійського капіталу на світовому ринку. Засобом досягнення цих цілей стала політика протекціонізму (до цього часу була політика свободи торгівлі). Це була ознака послаблення позицій Англії.

Для проведення в життя нового курсу економічної політики консерваторам необхідно було мати в парламенті кваліфіковану більшість. З цією метою вони розпустили парламент і призначили дострокові вибори.

6 грудня 1923 р. вибори до парламенту відбулися. Консерватори потерпіли поразку , втратили від попереднього числа 88 мандатів. Консерватори, однак, мали відносну більшість у парламенті (258 депутатів), якої було недостатньо для вирішення кардинального питання, а саме: про перехід країни на шлях протекціонізму і відмови від визнання принципу свободи торгівлі.

Успіху на виборах досягла Лейбористська партія. Вона одержала 155 місць у парламенті. Її програма передбачала введення мінімуму зарплати, проведення реформи податкової системи, боротьбу з безробіттям та ін. Лейбористи обіцяли встановити дипломатичні відносини з радянською Росією. Зауважимо, що на цей раз в їх програмі була відсутня вимога націоналізації. Буржуазії вони обіцяли не допустити в Англії революції та насилля.