Сторінка
3
Після поразки страйку в Англії настав період різкого посилення консервативних сил. Уже в 1927 р. парламент прийняв закон “Про промислові конфлікти і тред-юніони”. Згідно цього закону участь у страйку прирівнювалась до злочину. Разом з тим Генеральна рада тред-юніонів звернулась до підприємців з пропозицією “спільними зусиллями сприяти підвищенню конкурентної сили британської індустрії на світових ринках”.
Цю ідею підтримав мільйонер А. Монд. Співпраця профспілок і роботодавців у проведенні раціоналізації промислового виробництва одержала назву “мондизму”. Це і було реалізацією політики соціального партнерства в Англії. Проте результати її були слабкими. З 1926-1929 рр. частка Англії у промисловій продукції капіталістичного світу скоротилась з 14,8% до 9,8%. Доля США відповідно зросла з 37,9% до 44,1%.
На чергових виборах до парламенту 30 травня 1929 р. перемогу одержали лейбористи. Вони здобули 287 мандатів, консерватори – 260, ліберали – 59. Результати виборів означали, що Ліберальна партія остаточно втратила всяке політичне значення. Ідеї лібералізму про вільну торгівлю, свободу підприємницької діяльності не були актуальними. Монополістичний капіталізм ґрунтувався на дещо інших засадах.
Другий лейбористський уряд знову очолив Р. Макдональд (уряд працював з 28 червня 1929 – серпень 1931 р.). Лейбористи мали намір підвищувати зарплату працюючим, відмінити антипрофспілковий закон і ін. Одразу ж було утворено міністерство по боротьбі з безробіттям. Його очолив один із лідерів Лейбористської партії Томас.
У 1930 р. Великобританія вступила в економічну кризу, яка продовжувалась до середини 1932 р. Об’єм промислового виробництва скоротився до 82,5% порівняно з 1929 р. У 1931 р. число безробітних сягнуло 3 млн. чол. Видобуток вугілля впав з 258 до 208 млн. т у 1933 р., чавуну – з 7,5 до 3,5 млн. т (як 70 років тому), суднобудування – з 1,522 тис. т до 133 тис. т.
В умовах всеосяжної економічної кризи лейбористи не могли виконати своєї передвиборної програми. Навпаки, була знижена зарплата робітників, зменшена допомога по безробіттю, не був відновлений 7 годинний робочий день для шахтарів, зберігався антипрофспілковий закон від 1927 р. Все це підірвало довіру виборців до лейбористів. Ситуація для лейбористів ще більше ускладнилась після прийняття урядом у 1931 р. закону про аномалії (про позбавлення допомоги безробітним одруженим жінкам). Розпочалися страйки, голодні походи безробітних та ін. Зросла недовіра до фунта із-за послаблення його ваги, мав місце посилений процес відпливу капіталів у США. 23 серпня другий лейбористський уряд пішов у відставку.
24 серпня 1931 р. лідер лейбористів Р. Макдональд сформував новий “Національний уряд” з консерваторів, лібералів і націонал-лейбористів (за це Макдональд був виключений з Лейбористської партії). Внутрішня політика коаліційного уряду полягала в подальшому згортанні соціальних програм. Була скорочена допомога по безробіттю на 10%, введені заощадження на утримання уряду, королівської сім’ї. Зарплата прем’єра була скорочена на 20%, королівські витрати – на 10%.
Восени 1931 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Коаліція із консерваторів і лібералів одержала 472 мандати проти 46 у лейбористів. Наступ на соціальні здобутки робітників посилився. Одразу ж був прийнятий закон про неправильну видачу страхових сум по безробіттю, закон про перевірку нужденності (в народі його називали: про перевірку холодильників).
На цьому етапі робітничий рух в Англії мав такі ознаки, як масовість учасників демонстрацій, зіткнення демонстрантів з поліцією, вимоги робітників про негайну відміну закону про перевірку бідних, про аномалії (одружені жінки на свою підтримку зібрали 1 млн. підписів). Кульмінаційним моментом у боротьбі робітників за свої права був похід голодних на Лондон в 1932 р.
Із середини 1932 р. англійська економіка почала повільно виходити з кризи. У 1934 р. обсяг промислового виробництва досяг рівня 1929 р. При цьому значно швидшими темпами зростали нові галузі англійської економіки (авіаційна, хімічна, автомобільна, електромашинобудівна). Інтенсивно велось житлове будівництво. Посилено розвивалась воєнна промисловість. Старі галузі промисловості, такі як вугільна, суднобудівна і текстильна, перебували в стані занепаду. Збереглося на рівні кризових років і безробіття.
Дві причини сприяли пожвавленню в англійській промисловості – посилений розвиток воєнної галузі промисловості і протекціонізм. До того ж світові ціни на продовольство і сировину, які становили основні статті англійського імпорту, були досить високими.
На цей час у Німеччині до влади прийшли фашисти. Була політичною активізація фашистської політичної течії в Англії навколо “Британського союзу фашистів” (утворений в 1922 р.). Його керівником був О. Мослі, мільйонер, колишній міністр у лейбористському уряді в 1929-1932 рр. Програма англійських фашистів передбачала боротьбу проти демократії, придушення робітничого руху, підготовку війни проти СРСР. Однак фашизм в Англії не одержав суттєвої підтримки з боку суспільства, і вже на 1937 р. діяльність фашистів практично була згорнута.
Національний уряд Англії жорстко контролював внутрішню політичну ситуацію, карні органи йшли на обмеження свободи слова, зборів та ін. У 1934 р. був прийнятий закон про підбурювання до невдоволення (закон про заколот). Поліції надавалось право на проведення обшуків ї конфіскацію літератури. При виявленні соціалістичної літератури людина могла бути ув’язнена на 2 роки.
У березні 1933 р. Компартія Англії опублікувала маніфест, звернений до лейбористів, профспілок з пропозицією спільно виступити на підтримку боротьби німецького та австрійського робітничого класу проти коаліційного уряду і наступу підприємців на права англійських робітників. Лейбористи відхилили цю пропозицію комуністів.
У роки кризи й особливо по її завершенні робітничий клас Англії вів боротьбу за покращення свого життєвого рівня. Дрібні страйки, голодні походи – все це було реальністю того часу. У результаті уряд пішов на поступки, і допомога по безробіттю була збільшена.
У 1935 р. Генеральна рада профспілок розіслала місцевим профспілкам циркуляри, згідно яких комуністам заборонялось бути обраними на профспілкові посади. Ці циркуляри англійські робітники назвали “чорними циркулярами”.
У середині 30-х років в Англії розгорнувся рух проти війни. У 1935 р. був проведений плебісцит, в якому взяли участь 11,5 млн. чол. Переважна більшість учасників плебісциту надала свої голоси за колективну безпеку і дійові санкції проти агресорів. Саме це вплинуло на зміну політичного керівництва. Макдональд уже був не потрібний консерваторам. У травні 1935 р. прем’єром став С. Болдуін. На посаду міністра закордонних справ було призначено С.Хора (замість Д.Саймона), міністром у справах Ліги Націй був призначений А. Іден.