Сторінка
6

Міжнародні відносини країн Європи та Америки (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.)

Якою була реакція на ці плани Гітлера з боку країн Заходу? Складається враження, що їм імпонували погрози фашистів щодо СРСР. Без особливих коливань вони пішли на пом’якшення обмежень щодо озброєнь Німеччини. Так, якщо за Версальським договором їй дозволялося мати 100 тис.чол. в армії, то тепер їй дали дозвіл на 200 тис. чол. Проте Гітлера це не задовольнило і в знак протесту Німеччина покинула Женевську конференцію по роззброєнню. Гітлер вимагав і невдовзі добився реалізації принципу рівності в озброєннях з Англією, Францією й Італією.

Якою була реакція СРСР щодо приходу в Німеччині фашистів до влади? У 1933 р. СРСР встановив дипломатичні відносини з Іспанією, підписав договір про дружбу, ненапад і нейтралітет з Італією. 18 вересня 1934 р. СРСР вступив у Лігу Націй. СРСР у рамках Ліги Націй пропонував європейським країнам стати на шлях створення системи колективної безпеки. Водночас він шукає шляхів для поліпшення відносин з Німеччиною.

Шукала контактів з Німеччиною і Польща та інші країни Європи. Польща підписала з Німеччиною угоду на 10 років про мир. Цей крок з її боку об’єктивно послаблював позиції Франції.

Фашисти з свого боку діяли все більш нахабно. Так, в Австрії вони вбили канцлера Дольфуса за те, що він виступив проти “аншлюсу” з Німеччиною.

У 1935 р. Чехословаччина, Литва, Латвія, Естонія, Франція й СРСР підписали Східний Пакт. Однак Польща виступила проти Пакту, бо уже мала договір з Німеччиною. Англія також виступила проти Східного Пакту, щоб не оточувати Німеччину. Міністр закордонних справ Франції Барту здійснював активну роботу по укладанню Східного Пакту, за що і був убитий. 2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу. 16 травня 1935 р. аналогічний договір був підписаний між СРСР і Чехословаччиною.

З 1935 р. Німеччина розпочала підготовку до нової світової війни. Значна частина промисловості переводиться на виробництво військової продукції. Відповідальним за цю ділянку роботи був призначений Шахт. На населення Німеччини були накладені додаткові податки на потреби розвитку повітряного флоту, протиповітряної оборони та ін.

У 1936 р. на з’їзді НСРП в Нюрнбергзі Гітлер проголосив чотирьохрічний план забезпечення незалежності Німеччини, а Герінг висунув гасло: Гармати замість масла! У Німеччині було введено примусове вилучення у фермерів хліба на потреби держави.

Процес фашизації держапарату вступив у завершальну стадію. Були створені штурмові загони (їх чисельність складала 3 млн. чол.). У зв’язку із смертю президента П. фон Гінденбурга його функції в 1934 р. взяв на себе Гітлер та оголосив себе фюрером і рейхсканцлером. До речі, з цього питання був проведений референдум. Лише 5 млн. чол. виступили проти поєднання в одній особі посади президента і канцлера.

Повним ходом йшло переозброєння армії. Її кількість досягла 2 млн.чол. Було відновлено загальну військову повинність 7 березня 1936 р. німецькі війська увійшли у Рейнську демілітаризовану зону. Того ж року був підписаний воєнний Пакт з Румунією і Японією. В Саарській області відбувся референдум, за результатами якого вона поверталася до Німеччини.

Німецька пропаганда стверджувала, що активізація в озброєннях з її боку викликана стурбованістю ростом озброєнь в СРСР. Гітлер навіть заявив, що готовий надати гарантії усім сусіднім державам, окрім СРСР. Саме з цього часу посилилось співробітництво Німеччини у військовій сфері з Францією, США, Англією.

25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський Пакт строком на 5 років. У 1937 р. до Пакту приєдналася Італія. Політичні цілі учасників Пакту полягали в тому, щоб вести спільну боротьбу проти тих, хто діє навколо Комінтерну. Учасники Пакту взяли на себе зобов’язання не створювати труднощів іншій стороні, якщо вона вступить у війну з СРСР.

Антирадянська спрямованість Пакту була очевидною. Очевидним було і те, що учасники Антикомінтернівського Пакту не мали наміру обмежуватися у своїх агресивних планах тільки ліквідацією СРСР. В підтвердження цієї думки варто навести слова Гітлера: “Не провінції, а геополітичні території, не національні меншини, а континенти, не поразка, а знищення противника, не союзники, а сателіти, не пересування кордонів, а перетасовка держав всієї земної кулі, не мирний договір, а смертний вирок – такими мають бути цілі великої війни!”.

Якою була реакція США, Англії і Франції на утворення Антикомінтернівського Пакту? У США був прийнятий закон про нейтралітет, який з 1 травня 1937 р. діяв уже на постійній основі. Англія вважала, що оскільки Пакт спрямований проти СРСР, то він не був загрозою для країн Заходу. Франція свою безпеку довіряла Лізі Націй. Навіть вступ 7 березня 1936 р. німецьких військ у Рейнську зону був сприйнятий у Франції без особливих пересторог. Внутрішні проблеми (прихід до влади Народного фронту) більше турбували тодішнє французьке керівництво та її прем’єра Лаваля. У Франції вважали, що розгром Німеччини означав би і розгром фашизму. Це могло привести до ще більшого посилення Народного фронту.

Англія у зв’язку з введенням військ у Рейнську область заявила, що мова йде не про окупацію території, а відновлення суверенних прав Німеччини. Ліга націй лише констатувала факт порушення Німеччиною Локарнських угод. Зі свого боку Гітлер з метою заспокоєння сусідніх країн пропонує їм підписати двосторонні договори про ненапад строком на 25 років, але категорично виступив проти підписання договорів про взаємодопомогу.

Слід наголосити, що плани учасників Антикомінтернівського Пакту входили у протиріччя, не співпадали з інтересами США, Англії і Франції. Однак вони розраховували, що їм вдасться відкупитися від країн фашистського блоку за рахунок інтересів СРСР. Для здійснення цієї мети вони проводили політику, яка мала в той час різні найменування: у США – політика нейтралітету, в Європі – політика “умиротворення” і “невтручання”, але в кожному разі її антирадянська, антикомуністична суть залишалася незмінною. Вона полягала у спробах викликати війну між блоком фашистських держав і СРСР, яка мала привести до їх послаблення. Це, з точки зору США і Англії, мало утвердити їх гегемонію у світі.