Сторінка
8

Міжнародні відносини країн Європи та Америки (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.)

Черговим об’єктом німецької агресії була названа Польща. 21 березня 1939 р. Німеччина ставить перед Польщею вимогу про передачу їй Данцига і виділення екстериторіальної зони для будівництва автостради і залізної дороги через ”польський коридор”. 28 квітня 1939 р. Німеччина денонсувала польсько-німецький Пакт про ненапад від 1934 р. та англо-німецький морський договір 1935 р. А німецький генеральний штаб завершував розробку плану нападу на Польщу, який орієнтовно був призначений на кінець серпня – початок вересня 1939 р.

В умовах різкої активності агресивних дій і військових приготувань Німеччини уряди Англії і Франції 1 березня 1939 р. оголосили про гарантії Польщі на випадок акту неспровокованої агресії проти неї. Такі ж заяви були зроблені відносно безпеки Нідерландів, Бельгії, Швейцарії і Данії. Ці заяви одержали назву політики гарантій.

Тим часом, 7-8 квітня 1939 р. італійські війська захопили Албанію. Англія і Франція вирішили їй у цьому не перешкоджати.

Ситуація в Європі загострилася. Політики шукали відповіді на нові реалії. Англія і Франція не полишаючи надій на “умиротворення” Гітлера, все-таки переглянули своє ставлення до СРСР і почали шукати з ним шляхів для зближення ради приборкання агресорів. У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільну з Францією і Польщею декларацію про взаємодію. Одержав віднині СРСР також пропозиції надати гарантії Польщі і Румунії. У відповідь СРСР запропонував Англії і Франції підписати троїстий Пакт про взаємодопомогу з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам.

Політичні переговори про укладання Пакту взаємодопомоги між СРСР, Англією і Францією почалися в Москві 15 квітня 1939 р. Йдучи на переговори, Англія і Франція хотіли чинити тиск на Німеччину і, тим самим, стримувати її подальші агресивні кроки. СРСР сподівався на дієвість можливого Пакту і, тим самим, посилення своєї безпеки.

На переговорах Англія і Франція поставили питання про надання Радянським Союзом допомоги Латвії, Литві, Естонії та Фінляндії на випадок нападу на них Німеччини. СРСР з цією пропозицією погоджувався, одночасно поставив питання про гарантії безпеки прибалтійським державам і з боку Англії і Франції, тобто про гарантії прибалтійським держав обома сторонами переговорів. Англія і Франція відмовилися надати гарантії прибалтійським державам. Окрім того Англія і Франція на переговорах наполягали, щоб Радянський Союз надав військову допомогу і тим країнам, по відношенню до яких Англія і Франція взяли на себе в різний час певні зобов’язання, а саме: Польщі, Румунії, Греції, Туреччині, Бельгії, а також Нідерландам і Швейцарії. Названі країни не брали на себе ніяких зобов’язань щодо Радянського Союзу. Це був шлях до війни СРСР з Німеччиною сам-на-сам. СРСР відхилив вищеназвані пропозиції Англії і Франції.

Зі свого боку СРСР пропонував, щоб усі держави, яким могла загрожувати Німеччина, взяли на себе однакові зобов’язання, тобто здійснити взаємодопомогу. До того ж СРСР запропонував у короткі строки встановити розміри і форми військової взаємодопомоги, Франції та Англії було запропоновано укласти воєнну конвенцію. Зі свого боку СРСР готовий був виставити проти агресора 120 піхотних дивізій, 16 кавалерійських, 5 тис. важких гармат, 9-10 тис. танків, від 5 до 5,2 тис. бомбардувальників і винищувачів.

Англія погоджувалась виставити 5 піхотних та 1 моторизовану дивізію. СРСР не мав спільного кордону з Польщею. надати допомогу Англії і Франції міг тільки зі згоди Польщі пропустити радянські війська через свою територію. Польща рішуче протестувала проти цієї пропозиції, побоюючись війни з Німеччиною.

На перший план у ході воєнних переговорів, які почалися 11 серпня 1939 р., вийшли 2 питання: про надання західними державами допомоги Литві, Латвії, Естонії навіть в умовах побічної агресії, тобто на випадок, коли уряди цих держав дадуть згоду на окупацію їх територій німецькими військами; і про відмову Польщі і Румунії співробітничати з СРСР у разі досягнення домовленості з Англією і Францією про надання їм допомоги.

30 липня 1939 р. Чемберлен констатував: “Англо-радянські переговори приречені на провал, але переривати їх не слід, навпаки, потрібно створювати видимість успіху, щоб здійснювати тиск на Німеччину”. Під час переговорів у Москві між їх учасниками панувала атмосфера підозри і недовіри. Англія і Франція, не перервавши переговори в Москві, прагнули дійти згоди з Німеччиною. У липні 1939 р. в Лондоні почалися таємні переговори Англії і Німеччини. Їх предметом були питання про поділ сфер впливу, про передачу Німеччині Данцига, “польського коридору”, укладення договору про ненапад, про спільне прикладання сил у Китаї і в Росії та ін. Англія була готова в разі домовленості з Німеччиною припинити переговори в Москві.

Для Німеччини, яка уже завершила підготовчу роботу до нападу на Польщу, ці пропозиції були малозначимими. Вони були нею відхилені.

Таким чином, у 1939 р. Англія і Франція своєю політикою показали, що вони несуть пряму відповідальність за невдачу переговорів у Москві, за провал спроб створення єдиного фронту боротьби проти фашистської агресії.

Однак значна доля відповідальності за це лежить і на СРСР. Його керівництво недовіряло Англії і Франції завжди, а після Мюнхенської угоди , особливо. До того ж Сталін не вбачав серйозної відмінності між політичною лінією Англії і Франції з одного боку і Німеччини – з другого. Рівнозначно Англія і Франція не бачили особливої відмінності в політичній лінії СРСР і Німеччини.

Ось ці протиріччя і лягли в основу прощупування контактів з боку Німеччини до Радянського Союзу, і навпаки, з боку Радянського Союзу – до Німеччини. Для Німеччини було дуже важливо після нападу на Польщу не допустити війни на два фронти. Найефективнішим шляхом було підписання відповідного Пакту з СРСР.

СРСР, зі свого боку, не маючи конкретних результатів у переговорах з Англією і Францією, таємно вступає в переговори з Німеччиною, щоб військовий конфлікт, який назрівав, спрямувати не проти себе, а проти Англії і Франції.