Сторінка
9

Міжнародні відносини країн Європи та Америки (кінець 1920 – 1 вересня 1939 р.)

Таким чином, обидві сторони – Англія і Франція з одного боку та СРСР – з другого намагалися використати Німеччину для спрямування її агресії проти своїх можливих союзників.

Відсторонення на початку травня 1939 р. Сталіним Литвинова від посади Наркома закордонних справ, який був прихильником англо-франко-радянської угоди, і призначення на цю посаду В.Молотова, який без оглядки служив Сталіну – було ознакою зміни політичної орієнтації Радянського Союзу.

Зі свого боку Німеччина під час таємних контактів з представниками СРСР у червні-липні 1939 р. обіцяла гарантувати “забезпечення державних інтересів СРСР” у країнах Східної Європи, підписати двосторонній Пакт про ненапад.

21 серпня 1939 року СРСР перервав переговори з Англією і Францією. 23 серпня в Москві міністри закордонних справ Німеччини І.Ріббентроп і міністр закордонних справ СРСР Молотов підписали Пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР на 10 років і таємний протокол до нього.

У протоколі сторони домовились про розмежування “сфер інтересів” у Східній Європі. Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Західну Україну і Західну Білорусію, Фінляндію, Латвію, Естонію, Бессарабію. Литва визнавалась сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі.

Це була остання крапка в дипломатичній грі, яку вели провідні європейські держави та їх лідери напередодні війни. Вони намагались одноосібно вирішувати лише інтереси своїх держав. Протиріччя між Англією, Францією і США з одного боку та СРСР – з другого досягли свого апогею. Протиріччя між фашистською Німеччиною і Англією, Францією і США також були досить серйозними. Однак Чемберлен, Даладьє, Рузвельт намагалися їх вирішувати на двосторонній основі, не припускаючи думки про їх фатальне завершення.

Договір між СРСР і Німеччиною став можливим через неготовність Англії і Франції до реалізації ідеї колективної безпеки в Європі з участю СРСР із-за поступок, які вони робили Німеччині упродовж 30-х років, із-за небажання лідерів Західної Європи і США по новому подивитися на Німеччину, особливо після приходу там до влади фашистів, які відверто взяли курс на реванш наслідків Версальського мирного договору, на світове панування.

Постає питання: а чи була альтернатива радянсько-німецькому Пакту? Строки нападу Німеччини на Польщу були відомі в Москві і вони наближалися невгамовно. Англія і Франція не бажали договору з СРСР. Німеччина мала намір радикально вирішити польське питання навіть у разі підписання англо-франко-радянського Пакту. Успіх Німеччини в Польщі був гарантований. Через місяць-два бойових дій її армія була б на кордоні з СРСР. Спокуса продовжити свій успіх і відкрити бойові дії проти СРСР була б цілком ймовірною. До того ж СРСР вів бойові дії в Монголії проти японської армії. Загроза для СРСР війни на два фронти була очевидною. Додамо. Якщо Англія і Франція не надали допомоги Польщі в 1939 р. у відбитті німецької агресії, то чи допомогли б вони СРСР?

Навпаки, можливість англо-франко-німецької угоди з умовою надання Німеччині свободи рук для наступу на Схід, була б цілком реальною

З нашої точки зору, підписання СРСР договору з Німеччиною в тій конкретно-історичній обстановці було виправданим. У 1939 р. Прибалтика, Західна Україна і Західна Білорусія перейшли під контроль СРСР. У разі відсутності договору з Німеччиною могло бути інакше. Інша справа, що протокол був підписаний СРСР і для того, щоб на цих територіях встановити свою владу, що і було зроблено в короткий час.

28 вересня 1939 р. СРСР заключив з Німеччиною договір про дружбу і кордони, який передбачав встановлення нових кордонів у Східній Європі.

Таким чином, у кінці 30-х років завершився крах тієї моделі міжнародних відносин, яка була створена після Першої світової війни – Версальсько-Вашингтонської системи. Саме у 30-ті роки відбулася кардинальна зміна у співвідношенні сил великих держав на світовій арені, були висунуті, а потім реалізовувалися агресивні плани фашистських держав. Зусилля противників фашистського блоку не допустити сповзання світу до нової світової війни через гострі протиріччя між ними виявилися безрезультатними.

Література:

1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.

4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

5. Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т.1-2.

7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т.1-2.

11. Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.

15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.

18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.

19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.

1. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.