Сторінка
4

Мінерали, розвиток геоморфологічної науки, вітровали

Особливе місце у геоморфологічному вивченні України цього періоду займають праці професора Харківського університету М.Дмитрієва. Він уточнив межу давнього зледеніння, багато уваги приділив вивченню генезису лесів, річкових терас середнього Придніпров'я, склав узагальнюючу працю "Рельєф УРСР" (1936 р.).

У повоєнні роки розширюються і поглиблюються геоморфологічні дослідження на терені України.

Західні області України вивчаються переважно геоморфологами Львівського і Чернівецького університетів, серед яких насамперед слід згадати професорів П.Цися та К.Геренчука.

Полісся і Придніпров'я стали головними об'єктами досліджень київських геоморфологів (В.Бондарчук, І.Соколовський, П.Заморій, О.Маринич, М.Векліч, І.Рослий та ін.).

У межах колишньої Слобожанщини зосереджуються головні зусилля харків'ян (Д.Назаренко, П.Ковальов, С.Проходський), у Причорномор'ї - одеситів тощо.

Наведений регіональний розподіл "сфер впливу " між представниками різних геоморфологічних шкіл досить умовний, про що свідчать численні узагальнюючі роботи, присвячені рельєфу України в цілому та окремих її регіонів (В.Бондарчук, П.Заморій, О.Маринич, Ї.Соколовський, П.Цись та ін.)

Останнім часом теоретичні, і особливо прикладні проблеми вивчення рельєфу успішно розвивають представники нової генерації українських геоморфологів, серед яких - кияни В.Палієнко (структурна геоморфологія), Е.Палієнко (інженерна геоморфологія), Ю.Кошик (Український щит), І.Мельничук (палеогеоморфологія), харків'яни І.Черваньов (структурна і математична геоморфологія), В.Некос (аерокосмічні методи досліджень), одесит Г.Швебс (ерозієзнавство), львів'яни Я.Кравчук та І.Ковальчук (сучасні геоморфологічні процеси) та багато інших.

Значний обсяг прикладних геолого-геоморфологічних досліджень виконується в наш час І поза межами класичних центрів української геоморфології - у Чернівцях, Дніпропетровську, Сімферополі, Вінниці, Мелітополі, Луганську.

Ведуться геоморфологічні дослідження і на Рівненщині - І.Залеський (четвертинні відклади), Є.Несенов (сучасні процеси, морфометрія), І.Коротун (меліоративна геоморфологія), М.Будз (дистанційні методи) та ін.

Характерною ознакою новітнього етапу розвитку геоморфології є створення спеціальних геоморфологічних підрозділів та груп фахівців по вивченню рельєфу при численних проектних і вишукувальних організаціях, що значною мірою сприяло нагромадженню надзвичайно цінної кількісної і якісної інформації про будову поверхні у фондах, цих організацій.

3. Вітровали.

Вітровал — вивертання вітром дерев з корінням. Особливо піддані вітровалу дерева, які уражені кореневою гниллю і знаходяться на території після рубки сусідніх. Це природне явище, яке з’являється у гірській місцевості і залежить від складного комплексу чинників: геоморфологічних, кліматичних, геоботанічних, ґрунтових та сейсмічних.

При діагностиці вітровалів враховують їх періодичність.

„Нормальний” стан — вітровали в лісах відсутні.

Задовільний стан — коли вітровали повторюються дуже рідко (рідше одного разу в 15 років).

Список використаної літератури:

1. Прикладна геоморфологія. І.М. Коротун, Рівне, 1996 р., 132 ст.

2. Основы геологии. Н.В. Короновский, А.Ф. Якушова.