Сторінка
1
Термін "картографічне моделювання" є тепер одним з фундаментальних в картографії. Його досить природне виникнення та введення в наукову термінологію пов'язане, по-перше, з формуванням понять загальної теорії систем та становленням теоретичних основ загального методу моделювання як методу вивчення складних систем реальної дійсності, по-друге, з розвитком в межах картографії такого теоретичного розділу, як використання карт для дослідження складних об'єктів, осмислення методологічних основ картографії (теорії мови карт, картографічного методу пізнання), практичними пошуковими картографічними дослідженнями проблем, які виникають внаслідок взаємодії природних та суспільних геосистем. Введення понять та принципів моделювання в картографію дало змогу охарактеризувати картографування та використання карт за допомогою загальних гносеологічних категорій. Використання загальнонаукових принципів моделювання дозволило ввести карту до широкого класу моделей, розширити, доповнити та скорегувати картографічні методи, співставляючи їх із загальнонауковими методами моделювання. В загальному потоці моделювання набувається можливість формування нових його різновидів сукупних з іншими, наприклад, картографо-математичного на основі запозичення методології математичного моделювання тощо. Як зазначає О.М. Берлянт, етимологічна визначеність самого терміну точно вказує місце цього методу дослідження в загальній системі пізнання, дає уявлення про сукупність властивостей карти як моделі.
Таким чином, введення терміну "картографічне моделювання" доцільне і виправдане з гносеологічної точки зору, з позицій методики та методології, а також і в термінологічному відношенні.
Під картографічним моделюванням слід розуміти створення, аналіз та перетворення карт та їх систем як моделей об'єктів, явищ та процесів з метою отримання систематизованих та нових знань про реальний світ. Використання понять та термінів, що відносяться до картографічного моделювання, найбільш доцільне в теоретико-методологічному плані. Конкретні прийоми укладання та використання карт мають бути переосмислені з позицій картографічного моделювання, проте не замінені їх назви без потреби. Скажімо, так: ми моделюємо об'єкт на передкартографічному етапі, зважуємо, які його властивості мають бути змодельовані в легенді та у самому його зображенні на карті, зважуємо, чи достатньо репрезентативними є для цього показники картографування чи задовольняє пас наявна інформація, її повнота, ступінь придатності до обробки, чи можемо ми підібрати таку систему зображувальних засобів, щоб властивості об'єкта злилися у зображенні, а не розпалися на дрібки, щоб найголовніші підіймалися над другорядними. Коли коло цих суто моделювальних питань вирішене, карту (її оригінал) укладають за технологічними правилами картоукладальницьких робіт, починаючи з вибору оригінальної або типової математичної основи карти, елементів загальногеографічної основи, які не тільки є основою для нанесення елементів спеціального змісту, а й мають підкреслювати характер об'єкту моделювання. Це означає, що у виборі загальногеографічної основи відчутним е вплив моделювання. Процес нанесення спецнавантаження на карту підпорядкований технології підготовки оригіналу карти, обраному рівню генералізації (понятійної та картографічної) та звичайно обраній системі зображувальних засобів, за допомогою яких карта стає не тільки носієм певної інформації про об'єкт, а його моделлю, замісником, що потрібний у дослідженнях, моделлю, використовуючи яку можна одержувати нові знання, уявлення про об'єкт. Спроможність карти давати нові знання в процесі її використання закладається в неї в процесі укладання карти, тобто поява нової інформації про об'єкт передбачається під час створення карти.
Розгляд загальних принципів моделювання та можливостей карт як моделей, дає змогу визначити специфічні принципи картографічного моделювання. К.О. Саліщев відзначив три основні принципи.
Перший принцип математичної формалізації забезпечує перехід від сферичної поверхні земної кулі до площини шляхом особливих картографічних проекцій; другий — картографічної символізації — базується на використанні систем умовних знаків; третій — картографічної генералізації — знаходить застосування у відборі головного, суттєвого та його цілеспрямованого узагальнення відповідно до призначення, тематики та масштабу карти. О.М.Берлянт додає до цих трьох ще принципи системності та історизму. Принципу системності має додержуватися дослідник на всіх етапах наукового пошуку, що здійснюється за допомогою карт, особливо на етапах проектування, створення карт, генералізації понятійної та картографічного зображення, проектування легенд, підбору знакових систем, оцінки існуючих карт щодо їх відповідності об'єкту тощо. Він тотожний принципу системності, який застосовується в науках про Землю (про природу Землі) та про суспільство, проте конкретизується в методології картографічного моделювання стосовно просторових та часових геосистем. Він поширюється на геоінформаційну сферу картографічного моделювання, де задіяно класифікації об'єктів, склад бази даних, системи картографічних показників.
Як вважає О.М. Берлянт, принцип історизму розкривається у порівняльному та актуалістичному підходах. На нашу думку, порівняльний підхід виходить за межі історичного принципу, а історичний принцип полягає у створенні систем ретроспективних карт, підпорядкованих певним геохронологічним системам (геологічної, палеогеографічної, археологічної тощо). Якщо розглядати системи прогнозних карт поряд з ретроспективними та актуалізованими, то принцип історизму має бути розширений до принципу часу, який діє в картографічному моделюванні.
Порівняльний підхід може стосуватися не лише змін об'єкта у часі, а й просторових взаємовідносин між об'єктами різної природи. Він є рушійною сплою абстрактного мислення, в розвитку якого починає врешті-решт діяти принцип оцінки стану кожного з об'єктів та їх взаємодії. Цей принцип уже набув статусу виключно важливого принципа в картографічному моделюванні взаємодіючих елементів системи суспільство-природа, тому що дає змогу візуалізувати в системах карт принцип географічного, діалектико-матеріалістичного детермінізму — причинної зумовленості всіх явищ природи та суспільства.
Слід застерегти читачів від впровадження терміну тематичне моделювання, про принципи якого говорив О.М. Берлянт (1986, с. 36). Справа в тому, що взагалі в термінах "тематичне картографування" чи моделювання криється методологічна помилка з точки зору саме моделювання. Моделюють об'єкт. Первинним у дослідженнях є об'єкт. Тема карти є вторинною стосовно об'єкта. У картографічному моделюванні не можна дослідження затискати в якісь тематичні лещата (хоч якими б детально розробленими не видавалися нам структури картографічних полімоделей). Ми маємо йти від об'єкта, все глибше проникаючи в його сутність, зв'язки тощо. Саме йдучи від потреб всебічного моделювання об'єкта, ми маємо визначати тему кожної карти у відповідності з досліджуваною стороною системи-оригінала. Така позиція визначає необхідність дотримання принципу об'єктності в картографічному моделюванні. На нашу думку, цей принцип зумовив виникнення в картографічній літературі терміна "географічна картографія". Він краще відображає зв'язки карт, як моделей, з об'єктом, ніж з темою карти. Отже, відбувається старіння терміну "тематична картографія", його невідповідність сучасному рівню, перш за все, картографічного моделювання.
Завантажити реферат