Сторінка
6

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

Класифікація чорноземів лісостепу.

Таблиця 24

внаслідок чого зменшується потужність гумусового профілю й кількість гумусу. На північ, навпаки, кількість вологи збільшується, зростає вилуговування лужноземельних катіонів* Са, тому починає розвиватись опідзолення - кількість гумусу також зменшуєтеся. Із за­ходу на схід збільшується континентальність клімату, збільшуючи в чорноземах кількість гумусу та зменшуючи потужність гумусовано-го горизонту при стабільних загальних запасах гумусу в профілі. Бу­дова профілю чорнозему в найтиповішому вигляді така (рис. 43):

Не - степова повсть;

Н - гумусовий, темно-сірии горизонт, зернис­тий, пухкий, перехід поступовий;

Нр - верхній перехідний, темно-сірий, дещо світліший за попередній, з плямами, кротовина­ми, грудкувато-зернистий, перехід поступовий; РЬк - нижній перехідний, сірувато-бурий до па­левого;

Рк - мате, язики І затікання гумусу, кротовини, грудкуватий, переважно карбонатний, перехід поступовий ринська порода, переважно палевий пухкий карбонатний лес.

Незважаючи на те, що чорноземи добре вив­чені, деякі питання їх систематики залишаються дискусійними. У наш час найпоширеніша класи­фікація Ґрунтового інституту ім. В.В.Докучає-ва (1977), хоча в ній є деякі протиріччя (табл. 24). Поділ на підтипи проводиться відповідно з природною зональністю чорноземів на Руській рівнині, де з півночі на південь більш-менш зако­номірно простежується їх зміна: опідзолені, вилу­гувані, ТИПОВІ-

Типова будова профілю чорноземів описана вище, але кожей з підтипів має певні морфологічні особливості.

Опідзолені чорноземи особливо часто зустрічаються в західному лісостепу на високих добре дренованих вододілах. Головна морфологічна ознака - наявність біля­стої присипки в нижній частині Н, де виділяється самостійний опідЗО-лєний горизонт Н(е), під яким залягає буруватий Нр(і) із зачатками горіхуватої структури, незначним лакуванням граней структурних відмін, гумусовими приманками, присипкою 5ІО;. Карбонати вимиті аж у материнську породу, де знаходяться у вигляді журавчиків, час­то грунт взагалі не закипає у зв'язку з сильною вилугуваністю.

Вилугувані чорноземи також лісостепові грунти. За морфоло­гічними ознаками займають проміжне положення між опідзоленими й типовими. Відсутня елювіально-ілювіальна (Е-І) диференціація проф­ілю, тобто не спостерігається присипки та ознаки ілювійованості, але карбонати вимиті глибоко (глибше 60 см), найчастіше - в нижній перехідний горизонт.

Типові чорноземи. Зустрічаються в південній частині лісосте­пу. Мають найхарактерніші морфологічні ознаки чорноземів: потуж­ний гумусований профіль (> 80 см), неглибоке залягання карбонатів (у верхньому перехідному горизонті або в його нижній частині), Е-І перерозподіл відсутній, СаСО3 у вигляді псевдоміцелїю або трубочок.

За гранулометричним складом чорноземи переважно суглин­кові, у більшості підтипів відсутні помітні зміни мулистої фракції за профілем, лише в опідзолених існує невеликий її перерозподіл. Хімічний склад чорноземів характеризується рівномірним розподі­лом 5іО2 та ЇЦО3 за профілем, за винятком опідзолених. У Н-гори-зонті акумулюються >ї, Р, 5 та інші біофільні елементи, більшістю грунти вилугувані від водорозчинних сполук. Гумусу в чорноземах багато, до 12%, гумусовий профіль протресивно-акумулятивкий, склад гумусу гуматннй, гумусові кислоти високо конденсовані, пе­реважають їх фракції, пов'язані з Са, майже цілком відсутні вільні фульвокислоти. Максимальний вміст гумусу в чорноземах типових, на північ та на південь від зони їх розповсюдження кількість гумусу зменшується (табл. 25).