Сторінка
11

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

Необхідно мати у вигляді, що мобілізація і раціональне використовування потенційного багатства чорноземних грунтів вимагають активізації мікробіологічних процесів правильними прийомами обробки в поєднанні із заходами щодо поліпшення водного режиму.

Велике значення в чорноземній зоні має створення захисних лісових смуг, як комплексного засобу поліпшення мікроклімату і водного режиму, а для ряду районів (лісостеп, легкі грунти Північного Казахстану, Кубань, Башкирія) і як засоби боротьби з водною і вітровою ерозією.

При проведенні робіт по полезахисному лісонасадженню необхідно враховувати особливості лесорастительных властивостей різних чорноземних грунтів. Чорноземи лісостепу — оподзоленные, вилуговувані і типові — придатні під посадку дуба і інших лісових культур без спеціальних меліоративних заходів. Чорноземи звичайні і південні вже вимагають проведення агротехнічних заходів щодо снегонакоплению, поглинанню талих вод і правильній витраті вологи, а також допускають більш обмежений набір культур. Солонцеватиє чорноземи звичайні і південні, а також чорноземи осолоділі вимагають, крім високої агротехніки і зволожувальних заходів, спеціальних типів лісових культур.

У особливу групу повинні бути виділені супіщані різновиди чорноземних грунтів і серопески.

При сільськогосподарському використовуванні чорноземних грунтів необхідно враховувати також і провінційні особливості.

У районах Західного Сибіру і Північного Казахстану широко поширені солонцеватые чорноземи, для поліпшення яких разом з посиленими зволожувальними заходами необхідне спушення ущільненого солонцеватого горизонту. Чим вище ступінь солонцевато-сти чорноземів, тим гірше їх агротехнічні властивості. Среднесолонце-ватиє чорноземи в порівнянні з кращими несолонцеватыми грунтами характеризуються як грунти задовільної якості, а чорноземи сильносолонцеватые — як грунти нижче за задовільні агропроиз-водственных властивості. Як показали досліди на Україні, важливим заходом щодо підвищення родючості сильносолонцеватых чорноземів є місцеве внесення гіпсу в дозах 3—4 ц на 1 га в ряди при посіві сільськогосподарських культур. Для окремих провінцій (Західно-сибірська, Казахстанська, Передалтайська) характерна комплексність грунтового покриву з широким розповсюдженням солонців і солодій серед чорноземних грунтів.

Меліорація таких грунтів повинна передбачатися в загальному плані використовування комплексних чорноземних масивів.

У Західному Сибіру на оподзоленных і вилуговуваних чорноземах необхідно звертати увагу на особливості їх теплового режиму і враховувати в зв'язку з цим специфіку механічного складу грунтів: чорноземи легко- і среднесуглинистые прогріваються швидше, ніж глинисті і тяжелосуглинистые; біологічна і агрофизическая стиглість їх наступає раніше, у зв'язку з чим вони володіють і кращими умовами ефективної родючості.

Високородючими грунтами в чорноземній зоні є лу-гово-чорноземні грунти, за винятком солонцеватых і солончакових пологів. Підвищене їх зволоження виділяє ці грунти в кращу сторону в порівнянні із зональними чорноземами.

Вносячи в грунт органічні добрива, поліпшуються фізичні властивості грунтів, збагачують їх елементами живлення. Систематичне застосування мінеральних добрив збагачує грунт рухливими поживними речовинами. Вап­нування знижує кислотність грунтів, тим самим сприяючи створенню кращих умов для життєдіяльності ґрунтових мікроорга­нізмів, а, отже, і для вирощування сільськогосподарських куль­тур. Гіпсування руйнує солонці, перетворює їх у досить родючі грунти. Людина осушує болота, зрошує пустині, різко змінюючи характер ґрунтового покриву в бажаний для неї бік.

Під впливом багаторічної діяльності людини грунти різко змінюють свої властивості. У підзолистих грунтах нагромаджу­ється гумус. Верхній горизонт їх стає темнішим, глибшим, часто досягаючи 40—45 см. Весь профіль збагачується поживни­ми елементами. В солонцях руйнується щільний ілювій, вони стають м'якими, пухкими. На осушених болотах замість насиче­ного водою торфу утворюються бурувато-чорні зернисті багаті перегнійно-лучні грунти. У зрошуваних районах Середньої Азії виникають зовсім нові культурно-поливні грунти, значно родю­чіші, ніж навколишні сіроземи.

Останнім часом рішуче ведеться боротьба з ерозією (розмиванням грунтів на схилах).

Висновок .

Впершому розділі розглянуто умови ґрунтоутворення. Які кліматичні умови стали передумовою утворення чорноземів. Що грунтоутворюючими породами є різні дрібноземисті відклади,серед яких особливо поширені леси,лесовидні глини і суглинки, а також продукти переробки корінних порід.Подекуди грунтоутворення іде безпосередньо на масивно-кристалічних породах.Чорноземи можуть утворитися на найрізноманітніших материнських породах.

В другому розділі йдеться про теорії (гіпотези) утворення чорноземів. Розглянуто три основних теоріїх походження а саме: теорія морського походження; теорія болотного походження; і остання гіпотеза рослино-наземного походження чорноземів. Також розглянуто хто зоймався тими чи іншими гіпотезами утворенн чорноземних ґрунтів.

В третьому розділі данна коротка характеристика основних типів і підтипів чорноземних ґрунтів . Притамані для кожного типу і підтипу властивості. І класифікація чорноземних ґрунтів.

Як саме розміщуються чорноземи по материкам світу розглянуто в наступному розділі.

При сільськогосподарському використанні дещо змінюється ґрун­тотворний процес: розмикається біологічний кругообіг, значно змен­шується кількість рослинного опаду, особливо підземного, тому ґрун­ти одержують значно менше органічної речовини, N5 Са, Р> К та інших елементів. Зменшується кількість мікрофлори, слабкіше йде острук-турювання, зменшується (і значно) кількість гумусу.