Сторінка
5

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

Грунти, які мали описані властивості, були сприятливим середовищем для оселення степової рослинності, що порівнюючи швидко змінила широколи­сті ліси. Під діянням степової рослинності ці грунти були перетворені на зви­чайні чорноземи, для яких характерним є неглибоке залягання карбонатів

Під діянням лугової рослинності починається утворення грунтів чорноземного типу, так званих лугових чорноземів . в умовах безлісого ланшафту скорочується кількість літніх опадів і виникає нерівномірність їх розподілу за порами року. Водний режим характеризується багатосніжною зимою,багатоводною весною і сухим літом. Зростаюча сухість клімату спричиняє зміну лугової рослинності на лугово-степову, а в дальшому обумовлює утворення сухих степів.

У Західному Сибіру і на Тамбовській низовині можна спостерігати всі стадії переходу від осокових боліт до лугових чорноземів.

Другий шляхутворення чорноземних грунтів, що мав місце на більш великій території, пов’язаний з порушенням стійкого розвитку природного грунтоутворювального процесу людиною. Сучасна лісостепова смуга була давнім осередком землеробського освоєння території. З розвитком землеробства під сокирою лісорубів падали сторічні дуби і ясени, звільняючи місце для пасовищ і ріллі. Таким чином, поступово були вирубані значні площі широколистих лісів на сірих лісових грунтах і північних чорноземах передстепу.

Лісосіки використовували під ріллю не відразу, і вони заростали трав’янистою рослинністю. Лише через кілька років ці місця розкорчовували і зорювали. Після кількох років сільськогосподарського користування землі залишали у переліг, вони заростали трав’янистою рослинністю і використовувались як пасовища. В умовах перелогової системи землеробства так освоювались великі площі. Багато широколистих лісів було вирубано для виробництва поташу. Ці лісосікиособливо довгий час залишались під покровом трав’янистої рослинності.

Трав’яниста лугово-степова рослинність дає щороку велику масу відмираючих надземних частин і кореневих систем, які густо переплітають грунт до глибини 1 м. Характерна особливість лугової формації – тривалий вегетаційний період, який триває до глибокої осені. Відмирання пагонів, а потім кореневих систем відбувається тільки з настанням зимових холодів. Тому розклад рослинних решток починається лише навесні наступного року.

Надземні рослинні рештки руйнуються в умовах вільного припливу кисню повітря;тому їх мінералізація відбувається швидко і повно з утворенням невеликої кількості перегнійних речовин. Інакше відбувається розклад кореневих систем і надземних частин, занесених у грунт тваринами. Навесні грунт насичений вологою, тому їх розклад починається в анаеробних умовах. Утруднена аерація і дедалі зберігається в грунті на деякій глибині, і грунт набуває характерного чорного кольору у верхніх горизонтах та чорнобурого у нижніх. Паралельно зростає акумуляція азоту, фосфору та інших елементів, збільшується ємкість поглинання, вміст обміних кальцію та магнію, ступінь насиченості основами і т.д.

В результаті грунти описуваних широколистих лісів перетворюються у вилуговані (при глибокому заляганні карбонатів) і потужні чорноземи.

Третю лінію розвитку ВР Вільямс встановлює для генетичного ряду грунтів ,що розвиваються на материнських породах, багатих на елементи зольного живлення, які перебувають у доступніцй для рослин формі. Це звичайно породи, які містять карбонати кальцію (магнію), подібні до лесу , лесовидних сугленків, до деяких карбонатних коріних порід.

Ці породи були сприятливим середовищем для розвитку рослиності. Тому період перебування під хвойним і дрібнолистим тайговим лісом був дуже. Як тільки дозволила зміна кліматичних умов, почалось проникнення широколистих порід . Період перебування під лісом тайгового типу порівнюючи швидко змінився грунтоутворенням під запоною широколистого лісу.

При оселенні лісової рослинності на карбонатних материнських породах умови для опідзолення відсутні. Карбонати, що містяться в грунті, нейтралізують мінеральні і органічні кислоти, одержані при розкладі мертвих рослинних решток. Це усуває можливість виникнення кислої реакції грунтового розчину. В результаті підзолоутворювальний процес невизначено довгий час затримується на першій стадії, тобто на виносі карбонатів лужно-земельних основ.

Настання дальших стадій можливе лише після звільнення від карбонатів верхньої частини профілю. У першу чергу звільнялися від карбонатів кальцію верхні горизонти грунтів вододілів і підвищені елементи мезорельєфу. Розчинні сполуки кальцію, що вимилися, відкладалися у більш глибоких горизонтах, частково переміщувалися внутрішньогрунтовою горизонтальною течією в них по схилу. В обох випадках вуглекислий кальцій відкладався у формі журавчиків. У деяких випадках біля підошви схилів можна натрапити на утворення вапнякової плити.

У результаті діяння широколистого лісу були створені грунти, для яких В.P. Вільямс вказує такі характерні ознаки:

1) Значне збагачення верхніх горизонтів на елементи живлення;

2) Відсутність яскраво виражених слідів підзолоутворення;

3) Винос карбонатів кальцію з верхньої частини профілю і відкладення журавчиків у нижній;

4) Виникнення на деякій глибині горіхуватої структури.

Грунти, які мали описані властивості, були сприятливим середовищем для оселення степової рослинності, що порівнюючи змінила широколисті ліси. Під діянням степової рослинності ці грунти були перетворені на звичайні чорноземи, для яких характерним є неглибоке залягання карбонатів.

3. Характеристика основних типів і підтипів їх властивості і класифікація.

Найбільш сприятливі умови для чорноземоутворення склада­ються а південній частині лісостепової зони, де утворюються типові чорноземи та на півночі степу, де розповсюджені чорноземи звичайні. На південь від указаних підзон збільшується дефіцит вологи, змен­шуються кількість рослинного опаду та глибина кореневої системи,