Сторінка
2

Чорноземні ґрунти суббореальних степових областей світу

Зорювання степів істотно змінило клімат чорноземної зони. Тому великий інтерес становлять відомості натуралістів минулого століття, які бачили степи уменш зміненому стані.

Відомий дослідник степів другої половини минулого століття О.O.Ізмаїльський писав:”Ще порівнюючи недавно степ був вкритий велетенською рослинністю, в якій міг сховатися вершник”.Ковиловий степ навіть у малосніжні зими затримував великі кількості снігу. На весні, коли на полях вже йшла сівба, а по дорогах була курява, у незайманих степах подекуди ще лежав сніг, а грунт був такий вологий, що проїзд був неможливий. Підгрунтові води були на глибині 4-6 м. Високу вологість грунт степів зберігав і в літню пору.

“Очевидно, що степ, вкритий всуціль непрохідними ковилами, а подекуди обширними заростями бобчука, дерези і степової вишні, зовсім інакше ставився до опадів, в якій би формі ці опади не були, у порівнянні до теперішнього степу”.

Колишнє освоєння степів О.O.Ізмаїльський описує так: ”Людина ж, коритуючись цим степом для своїх господарських цілей, всіма своїми культурними заходами поступово доводила його до такого стану, який нічого спільного з попереднім степом не має. Людина позбавила його велетенської рослиності і знищила ту товсту повсть з відмерлих рослиних решток, яка, як губка, засмоктувала воду і чудово захищала грунт від висушливої дії пекучого сонячного проміння і надзвичайної сили вітрів. Позбавивши степ століттями нагромадженої повсті, людина позбавила рослиність найголовнішого знарядя у боротьбі з несприятливими умовами місцевого клімату. Степ втратив можливість затримувати на своїй поверхні сніг, який тепер легко зносився з нього нойменшим вітром, залишаючи поверхню зовсім без снігового покриву, внаслідок чого навесні грунт висихав нерідко раніше, ніж встигав відтанути на повну глибину.

На грунто утворення істотний вплив роблять числені тварини, які насиляють грунти цієї зони. Обширну групу становлять різні гризуни: сліпці, бабаки, хомяки, миші. З нищих особливо великий вплив дощових червяків. У степових грунтах живе багато комах.

Прокладаючи ходи і влаштовуючи камери, тварини розпушують і перемішують грунт на значну глибену. Викидаючи на поверхню землю, вони створюють навколо своїх ходів горбки, які вносять різноманітність у мікрорельєф. З часом стінки ходів землериїв обсипаються, в результаті хід заповнюється матеріалом іншого складу і забарвлення у порівнянні з навколишньою породою. Такі засипані ходи, які дістали назву кротовин , виділяються темнішим забарвленням.

2. Гіпотези (теорії) утворення ( формування) чорноземів.

Чорноземи стали об'єктом досліджень ще до початку зародження ґрунтознавства. М.В.Ломоносов у 1763 р. у трактаті "Про шари земні писав": "Чорноземи утворились від зігниття тваринних і рослинних тіл-з часом ." У додокучасвський період існувало цілий ряд гіпотез щодо утворення чорноземів:

Гіпотеза морського походження. Ак. П.СПаллас (1779) та ак. А.Петцгольд стверджували, що чорноземи утворились з морського мулу та перегнилих мас очерету й іншої рослинності при відступі Чорного та Каспійського морів. Англійський вчений Р.Мурчісон

247

(1840) вважав, що чорнозем - продукт перевідкладення льодовико­вими водами чорної морської глини.

Гіпотеза болотного походження. Геолог фон Кваллен вважав, що чорноземи утворились із подрібненого матеріалу торфових боліт та рослинних залишків, принесених льодовиковими потоками з півночі, які змішались з мінеральним мулом. Академіки Ехейхеальд та М.Д Борисяк висунули гіпотезу про виникнення чорноземів при поступовому обсиханні боліт.

Гіпотеза рослинно-наземного походженця чорноземів. Адептом цієї гіпотези, що переросла в теорію, був Ф.І.Рупрехт (1866), який, розвиваючи ідеї М.В.Ломоносова, стверджував, що чорноземи - ре­зультат поселення трав'янистої рослинності н накопичення перегною в верхніх шарах породи.

Але тільки в праці В.В.Докучаєва "Російський чорнозем" (1383) уперше були сформульовані основні наукові ідеї про генезис чорно­земних ґрунтів. Автор виділив чорнозем як окремий ґрунтовий тип, що утворився в результаті зміни материнських порід під впливом степової рослинності та клімату.

Теорію рослинно-наземного походження чорноземів розвивали П.А.Костичев, який розкрив роль кореневої системи трав'янистої рослинності в чорноземоутворенні; В.Р.Вільямс, що вивчав роль лу­гової степової рослинності 8 утворенні перегною та цілий ряд інших вчених. Сучасна точка зору в найбільш узагальненому вигляді фіксує проходження при чорноземоутворенні таких найголовніших процесів:

1. Дернового, що йде з максимальною інтенсивністю. Суть його, як відомо, полягає в акумуляції гумусу, поживних речовин та утво­ренні агрономічно цінної водостійкої структури Максимальний про­яв цього процесу в даному типі грунту пояснюється рядом причин. Перша - особливості біологічного кругообігу речовин під трав'яни­стою рослинністю в лісостепу та степу - він дуже потужний та інтен­сивний. Щорічно з відмерлими частинами рослин у ґрунт попадає практично та ж кількість поживних речовин, що була використана на приріст біомаси, опад складає 100-200 ц/га, він високозольний (7-8%), містить багато N (1-1,4%). Причому більша частина рослин­них решток, а разом з ними і поживних елементів, повертається не на поверхню ґрунту, а безпосередньо в нього, тому що 40-60% степо­вої рослинності складає їх коренева маса. Другою причиною є особ­ливості гідротермічного режиму в суббореальному лісостепу та степу. Він характеризується чергуванням коротких періодів оптималь­ного зволоження грунту з досить тривалими засушливими або хо­лодними. У перші періоди (весною та восени) активно йдуть процеси розкладу, гуміфікації та мінералізації органічних решток, а в другі (літо та зима) - закріплення утворених гумусових речовин у грунті, ускладнення їх будови. Третя причина інтенсивного дернового про­цесу - насиченість ґрунту Са, джерелами якого є високозольна рос­линність, карбонатна материнська порода. Це призводить до нейт­ралізації гумусових кислот, утворення стійких органо-мінеральних сполук та водостійкої структури. Четвертою причиною є надзви­чайно велика в недалекому минулому роль гризунів, які активно перемішували ґрунт, збагачуючи верхні горизонти карбонатами, що підсилювало дерновий процес ґрунтоутворення.