Сторінка
1

Державний бюджет та проблеми дефіциту

Вступ

ХХ століття визначилось значним розвитком суспільства і, як результат цього, розвитком держави взагалі. Однією з найважливіших передумов розвитку та існування сучасної демократичної держави є фінансова стабілізація, яка неможлива без корінної перебудови державних фінансів у цілому, а також державного бюджету як їх центральної ланки. Тому слід погодитись, що тема “Державний бюджет. Проблема бюджетного дефіциту” досить актуальна в наш час.

При вивченні даного питання значну увагу слід приділити розумінню суті державного бюджету та його значенню для проведення державою своєї економічної політики, бо саме бюджет являється інструментом бюджетної політики держави. Не меншої уваги потребує і розгляд проблеми бюджетного дефіциту. Потрібно визначити методи подолання бюджетного дефіциту, виходячи з чинників, які призводять до нього. Бюджетний дефіцит – негативне явище, яке впливає на економічне зростання. Він повинен бути ліквідований і тим самим гарантувати те, щоб державний бюджет слугував розвитку економіки.

Всі ці питання та проблеми досліджуються в даній курсовій роботі, яка складається з вступу, трьох розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи (Розділ 2, Розділ 3), висновку та списку використаної літератури.

Розділи становлять основу роботи. Заголовки розділів несуть в собі інформацію, що визначає зміст кожного з них: в першому розділі – історичні відомості про бюджет, суть та значення держбюджету; в другому – перша частина про доходи бюджету, друга – про видатки бюджету; в третьому розділі – перша частина про визначення та причини виникнення бюджетного дефіциту, друга – про механізм вирішення проблеми.

При підготовці до роботи було вивчено фонди Рівненської обласної бібліотеки, бібліотеки Рівненського державного гуманітарного університету. Основний масив інформації зосереджено переважно в періодичних виданнях, зокрема в журналі “Фінанси України”.

Отже, в даній курсовій роботі досліджується одне з найважливіших економічних питань. Дана тема заслуговує глибокого опрацювання.

Розділ 1. Історичні відомості про бюджет. Суть і

значення держбюджету

Держава повинна забезпечувати виконання своїх функцій. Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. Функції держави поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішніми функціями держави є: участь у міжнародному співробітництві, у розв’язанні загальнолюдських проблем, у реалізації загальновизнаних принципів міжнародного права, встановленні дипломатичних відносин з іншими державами, захист своєї країни від зовнішнього нападу. Внутрішніми функціями держави є: економічна, соціальна, культурна, науково-організаторська функції, охорона і захист конституційного ладу, прав і свобод кожного громадянина та інші.

Для виконання своїх функцій державі потрібні достатні грошові фонди, які вона одержує за рахунок перерозподілу ВВП. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл ВВП, є державний бюджет [1, c.20].

За останні десятиріччя стало характерним посилення ролі держави, активне здійснення нею широкого кола економічних та соціальних заходів. Економічна функція держави перетворилася в одну з найважливіших сторін її діяльності. Бюджет став інструментом економічної політики [2, c.364].

Перш ніж проаналізувати суть та значення бюджету, цікаво дізнатися деякі факти з його історії.

Саме слово “бюджет” походить від норманського “bouqe bouqtte”, що означає “кишеня”, “торба”, “шкіряний мішок”. Пізніше це слово перейшло до Англії. Англійці змінили його на “budgeti”. Спершу визначили його як “шкіряний мішок”, у якому приносили до парламенту різні документи, де йшлося про державні прибутки та видатки [3, c.113]. Потім словом budget стали називати промову канцлера скарбу, яку він влаштував у парламенті.

Відносно складання в стародавніх державах кошторисів державних прибутків і видатків не залишилося ніяких слідів, щоб вказували на існування в ті часи таких кошторисів.

Існують тільки теоретичні вказівки на необхідність кошторисів у творах стародавніх мислителів: в творі Платона “Про закони” й у творі Арістотеля “Риторика”.

Арістотель писав, що хто хоче міркувати про фінанси, той мусить знати:

а) прибутки держави, щоб збільшувати і зменшувати їх залежно від потреб;

б) всі видатки, щоб непотрібні – скасувати, а занадто великі – зменшити, бо не одним лише збільшенням існуючого можна багатіти, але й зменшенням видатків.

Історичні дані свідчать, що у Римі за часів республіки було досить багато матеріалів, потрібних для складання кошторисів прибутків та видатків. Так відомі були прибутки від контрибуції із новозавойованих територій, від податків із провінцій. Видатки ж не перевищували сум прибутків. Із державної скарбниці виплачувалися видатки на утримання сенату, цензури, судів, театрів, цирків, поліції та інших установ. Потреби у видатках провінціям задовольнялися самими провінціями.

Маючи такі матеріали уряди не складали нових кошторисів і обмежувалися розрахунками найважливіших прибутків і видатків на п’ятиріччя. Так тривало до кінця міжусобних воєн, які зовсім виснажили державу.

Такий розлад в економічному житті та фінансах змусив римського імператора Августа здійснити кадастр – перепис усього населення і зробити оцінку усього майна. Матеріальну основу його влади становили прибутки з підпорядкованих особисто йому провінцій і соціально затверджена казна – фіск.

Імператор Август зробив перепис свого державного майна, в якому зазначалися також суми податків і оплати, що стягувалися з населення і становили прибуток та дані про видатки на імператорську родину, військо, флот.

За часів імператора Августа було складено перший державний кошторис, що вміщував видатки на військо, центральну й місцеві адміністрації, на театри, а також прибутки від регалій і подушного податку від провінцій.

У середні віки фінансове господарство спочатку складалося з податків у натурі, з різних повинностей, служби за користування землею.

Пізніше уряди окремих держав, ставали на шлях кадастрування й оцінки майна, як державного так і приватного. Такі кадастри було складено 812 р. за часів Карла великого. До них були вписані двори, будинки, одяг, хлів, худобу, фруктові дерева. З ХІІІ ст. існували подібні переписи в австрійських землях. В Англії у ХV ст. для парламенту було складено рахунки прибутків і видатків корони. В Росії також в ХV – XII ст. існували “Писцовые книги” – зведені описи господарств міст (церкви, садиби, крамниці і цілі орні землі, сіножаті, пасовиська). Складаючи зазначені інвентарі, уряди дбали про фіскальні інтереси скарбу, однак спершу не пристосовували інвентарних даних до певних періодів часу. Вони дбали про збільшення прибутків і особливо про зміцнення платіжних зобов’язань населення. Такі інвентарі, по суті, були підготовчим матеріалом для складання бюджету [3, c.114]. І справді, користуючись ними, уряди незабаром перейшли до складання бюджетів на певні періоди часу.