Сторінка
1

Основні проблемні моменти та шляхи їх подолання у функціонуванні системи регіональних фінансів

Система стабільного і безперебійного фінансування території є однією з найважливіших важелів регіональної фіскальної політики будь-якої держави. За допомогою збалансованої політики управління фінансовою системою, в тому числі виділення бюджетних трансфертів та інших державних субсидій уряд може прискорити або, навпаки, уповільнити темпи економічного розвитку певного регіону. Тому добре визначена, організована та впроваджена політика в системі бюджетних відносин має забезпечити повне фінансування усіх необхідних витрат на публічні послуги. В Україні саме у функціонуванні цих процесів спостерігаються різного роду проблеми, які потребують нагального вирішення.

На сьогодні в Україні існують наступні проблеми і питання системи регіонального фінансування:

1. Сутність місцевих фінансів у фінансовій науці поки що до кінця не визначена. Часто визначення В.Кравченка: поняття “місцеві фінанси” ототожнюють із поняттям “фінанси місцевих органів влади”, що, без сумнівно не безпідставно.

2. Політики досі не дійшли загальної згоди стосовно того, як тлумачити фіскальні відносини між органами влади провінційного та місцевого рівнів, а також з яких позицій розглядати в контексті децентралізації самоврядні органи.

3. Невирішеними досі залишаються питання: чи сприяють владні органи провінційного рівня політиці центральних органів влади щодо вирівнювання, чи, навпаки, нейтралізують її?

4. Чи здатний центр відстежувати фіскальні дії органів влади субнаціонального рівня?

5. Головним завданням забезпечення фінансової системи області є збереження (від розтягування, переводу за кордон) і нарощування фінансового капіталу.

6. Досі в Україні територіальна громада немає прав юридичної особи.

7. У існуючій системі адміністративно-територіального поділу є чимало неточностей і суперечностей. (одні і ті ж самі адміністративно-територіальні одиниці можуть належати як до другого, так і до третього рівня ієрархії.)

8. Відсутні чітко визначені та картографічно закріплені межі адміністративно-територіальних одиниць.

9. Практична реалізація принципів бюджетного унітаризму можлива тільки за умови дійсної, а не декларованої бюджетної самостійності.

10. В жодній статті Бюджетного кодексу не визначено той рівень власних доходів, який визначає бюджетну самостійність.

11. Невизначеність поняття власності регіону, насамперед муніципальної.

12. У територіальних громад є комунальна власність, яка за своєю суттю є державною власністю, у регіонів своєї власності поки що немає.

13. До сьогодні відсутній інститут регіональних податків.

14. Саме поняття “регіон”, через недосконалість адміністративно-територіального устрою України, не є однозначним.

15. Зміцнити фінансову систему лише заходами “згори” неможливо.

16. Незважаючи на нещодавні зміни у Бюджетному кодексі, досі існує невідповідність між зобов’язаннями за видатками та джерелами фінансування;

Для того, щоб деяким чином покращити ситуацію, що склалася, необхідно першим кроком до зміцнення системи регіонального фінансування задля забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів досягти:

- знайти баланс між централізованою та децентралізованою системою, який би врахував особливості територіального, адміністративного та державного устрою України, адже не можна однозначно стверджувати, що децентралізована модель міжбюджетних відносин повністю підійде нашій державі;

- підготувати ряд законодавчих актів, які б узгодили існуюче законодавство і заклали основи для подальшого реформування міжбюджетних відносин;

- чітко сформувати теоретичні засади державної регіональної політики та концепції державної регіональної політики;

- забезпечити зниження податкового тиску на основі розширення податкової бази з одночасним скасуванням податкових пільг, посиленням захисту платників податків, закріпленням за регіонами відповідно з розширенням їхніх економічних функцій самодостатніх джерел податкових надходжень;

- зробити так, щоб усі бюджетні та позабюджетні кошти бюджетних установ були підзвітними. Кожна громада має знати, на що і як вони витрачаються;

- кількість головних розпорядників бюджетних коштів повинна бути приведена у відповідність з головними функціями держави. Бюджетним установам розраховуватися з суб’єктами економіки лише грошима;

- зменшити всі види бюджетної підтримки збиткових підприємств і концентрувати бюджетні асигнування на функціях соціального захисту населення та розвитку соціально-економічної сфери;

- змінити практику формування і розподілу бюджету для забезпечення справедливого фінансування регіонів необхідно;

- підвищити роль представницької влади регіонів у формуванні бюджету всієї держави, а їх виконавчих влад – у проведенні узгодженої політики виконання бюджету на місцях.

Головним для населення країни слід вважати:

1. забезпечення можливості самостійно заробляти, недопущення перетворення їх у сучасних найманців;

2. створення умов для працевлаштування, розвиток багатогалузевої і багатофункціональної виробничої та соціальної сфери;

3. підвищення добробуту, формування комфортних умов проживання;

4. соціально й економічно зумовлений оптимальний розвиток мережі поселень.

Проблеми місцевих фінансів, як і територіальних колективів, і досі не досліджені достеменно, хоча в зарубіжній практиці цим питанням приділяється велика увага. Досвід зарубіжних країн має стати в нагоді українським державотворцям і допомогти не робити нових помилок на ниві творення системи регіональних фінансових ресурсів.

Література:

1. Бондарчук Т. Що до визначення фінансів місцевого самоврядування// Економіст.№6, - 2006.-С.44-46.

2. Зайчикова В.В. Актуальні аспекти бюджетної політики у сфері розвитку місцевих фінансів// наукові праці НДФІ.№3,- 2006.-С.38-44.