Сторінка
1
Національні валюти, що обслуговують міжнародні економічні відносини, виконують функцію світових грошей. Форма світових грошей повторює з деяким відставанням шлях розвитку національних грошей — від золотих до кредитних.
Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші. Тобто поняття "світові гроші" і "валюта" — тотожні.
При обігу паперових грошей статус валюти одержує тільки конвертована національна грошова одиниця, тобто така, що обмінюється на інші валюти, що і зумовлює її використання в системі міжнародних розрахунків. Якщо національна грошова одиниця використовується також і у міжнародних розрахунках, то для такої країни поняття внутрішніх і зовнішніх грошей збігаються. Валюта є найуніверсальнішою грошовою одиницею, тому що забезпечує весь спектр обмінних і розрахункових операцій.
У світовій валютній системі використовують такі поняття валюти:
• національна валюта — національна грошова одиниця окремої країни, яка є світовими грішми;
• іноземна валюта — грошова одиниця іншої країни, що перебуває в міжнародному обігу на території окремої країни;
• колективна валюта — спеціальна грошова одиниця, що є як світовими грошима (СДР), так і регіональними (евро). Колективна валюта відрізняється від національної валюти:
• за формою (національна валюта існує в наявній формі, а колективна валюта може бути в безготівковій формі записів на рахунках — СДР);
• за емітентом (випускається не національними банками, а міжнародними валютно-кредитними організаціями чи міжнародними банками);
• за методом визначення курсу (курс колективної валюти визначається за методом кошика валют).
Національна грошова одиниця набуває статусу валюти за умови додержання таких вимог:
• пануюче становище країни у світовому виробництві, торгівлі і вивезенні капіталу;
• розвинена кредитно-банківська система;
• великий національний ринок позикових капіталів;
• лібералізація валютних операцій;
• вільний обіг національної валюти, що забезпечує попит на неї в інших країнах для розрахунків за експортно-імпортними операціями та операціями з капіталом на світовому фінансовому ринку. Різноманітність міжнародних економічних зв'язків, що виявляється в постійному міждержавному русі фінансових ресурсів, потребує широкого обміну валют між собою.
Валютна конвертованість (оборотність) — це можливість конверсії (обміну) валюти даної країни на валюти інших країн.
Характер режиму конвертованості національної валюти залежить від кількості і виду запроваджених у країні валютних обмежень, тобто обмежень на обіг валют на її території.
Види конвертованості. Розрізняють вільно, або цілком, конвертовані (оборотні) валюти, частково конвертовані і неконвертовані (необоротні).
Повна конвертованість або "вільне використання", за термінологією МВФ, характеризує валюти країн, у яких практично відсутні валютні обмеження за всіма видами операцій для всіх власників валюти (резидентів і нерезидентів). Таких країн на сучасному етапі приблизно 20, до них належать, зокрема, США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Данія, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Малайзія, Гонконг, арабські нафтовидобувні країни.
Часткова конвертованість. Для національної валюти з частковою конвертованістю зберігаються обмеження за окремими видами операцій і/або обмеження для окремих власників валюти (резидентів).
Зовнішня конвертованість — обмежені можливості конверсії в інші валюти для резидентів.
Внутрішня конвертованість — обмежені можливості конверсії в інші валюти для нерезидентів.
Конвертованість за поточними операціями платіжного балансу — це можливість без обмежень здійснювати обмін валют лише для імпорту і експорту товарів. Більшість промислово розвинених країн перейшли до цього типу часткової конвертованості в середині 60-х років XX ст. Ця конвертованість має найбільше значення з точки зору зв'язку внутрішнього ринку зі світовим ринком.
Національна валюта називається неконвертованою, якщо у країні діють практично усі види обмежень і насамперед заборона на купівлю-продаж іноземної валюти, її збереження, вивезення і ввезення. Неконвертована національна валюта характерна для багатьох країн, що розвиваються, з метою полегшення регулювання її курсу.
Формування валютного курсу. Міжнародні економічні відносини потребують виміру вартісного співвідношення валют різних країн, таким співвідношенням є валютний курс.
Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях (СДР, евро). Поняття "обмінний курс" і "валютний курс" є синонімами.
Зовнішнім виявом валютного курсу для учасників обміну є коефіцієнт перерахунку однієї валюти в іншу.
При встановленні валютного курсу необхідно враховувати рівень співвідношення валют у довгостроковому та короткостроковому періодах. У довгостроковому періоді виявляється вартісна основа валютного курсу як купівельна спроможність валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції. Таким чином, в основі базового курсу двох валют лежать пропорції обміну: зіставлення цін стандартного споживчого кошика (вибраного набору стандартних товарів і послуг).
У короткостроковому періоді часу визначається поточний курс валют як результат взаємодії на валютному ринку попиту на валюту і пропозиції валюти до продажу з боку учасників валютного ринку, включаючи державу в особі центрального банку країни. Поточний курс валют формується здебільшого на міжбанківському валютному ринку.
На поточний валютний курс впливає :
• рівень адміністративного втручання з боку держави (наприклад, установлення валютного коридору, обов'язковий продаж валюти експортерами тощо);
• співвідношення попиту та пропозиції валюти на ринку;
• стан фінансової системи країни (бюджетний дефіцит, державний борг, стабільність банківської системи тощо).
Визначення обмінних курсів валюти називається котируванням. Розрізняють два протилежних методи котирування іноземних валют: пряме і непряме котирування. Пряме котирування визначає вартість одиниці іноземної валюти в національній валюті. Непряме, або зворотне, котирування визначає вартість одиниці національної валюти в іноземній валюті.
На міжбанківському валютному ринку застосовується пряме котирування до долара США. В офіційній практиці більшості країн світу застосовується пряме котирування до долара США, коли він є базовою валютою. Зворотне котирування до долара використовується у Великобританії, де ця традиція склалася історично, з того часу, коли фунт стерлінгів був ключовою валютою. До Першої світової війни 80 % міжнародних розрахунків здійснювалося у фунтах, тому зручніше було всі валюти прирівнювати до фунта, а не навпаки. Аналогічно домінуючі позиції долара в міжнародних розрахунках зумовили застосування зворотного котирування в США.
Завантажити реферат