Сторінка
9

Державний бюджет та проблеми дефіциту

Методологічний фактор характеризується необхідністю розбудови незалежної держави, що потребує якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації розвитку економіки і не тільки на макроекономічному, але й на мікроекономічному рівнях.

Процес відпрацювання методики підходів до розв’язання питань становлення фінансової, кредитної систем і економіки в цілому потребує великого проміжку часу, залучення до цієї справи широкого загалу науковців і політиків, вивчення процесу побудови цих систем у передових країнах світу і на цій основі видання методичних вказівок, положень, рекомендацій органам державної влади і управління.

Неабияке значення для процесу економіки відіграє технологічний фактор. В цілому необхідна глибока структурна перебудова економіки, модернізація підприємств за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій і особливо оновлення технологічного обладнання, підвищення якості продукції та зниження її собівартості.

Проаналізувавши вищесказане, слід зазначити, що явище бюджетного дефіциту має негативний прояв. В цей період держава живе не за своїми доходами, витрачає більше, ніж отримує. Нестача надходжень у державний бюджет призводить до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджетних установ, до додаткового випуску грошей, які не забезпечені товарами і послугами. Дефіцит державного бюджету має негативний вплив на економічне зростання в країні, тому проблема потребує вирішення.

3.2. Механізм вирішення проблеми

Дефіцит бюджету має бути покритий. Мова йде про забезпечення необхідних видатків бюджету.

Дефіцит державного бюджету не може бути ліквідований, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами.

Подолання бюджетної кризи слід почати з вирішення проблем формування державного бюджету. Пропозиції щодо напрямків вирішення проблеми: пропонувалось розробити і застосувати науково обґрунтовану систему макро- та мікроекономічних показників, на основі яких складався б бюджет; планувати бюджет на сформованій, сталій податковій базі; розширити систему бюджетної класифікації та бюджетної статистики, яка б відповідала міжнародним стандартам [19, c.18].

Основною базою успішного планування бюджету має стати єдина база визначення доходів і видатків, тобто матеріали, прогнози та розрахунки, на основі яких складатиметься майбутній бюджет. Якщо формування бюджету починається з визначення структури й обсягу його доходів, які дозволяють встановити обсяг видатків, то його вдосконалення має починатися з визначення структури і обсягу видатків [19, c.18].

Визначено три концепції збалансування бюджету:

1. Збалансування бюджету на щорічній основі – це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки.

2. Збалансування бюджету на циклічній основі – бюджет повинен балансуватися в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва [13, c.187].

3. Концепція функціональних фінансів – тут мається на увазі, що стабілізація економіки є важливішою проблемою, ніж збалансування державного бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації.

Для того, щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

1) збільшення дохідної частини бюджету;

2) скорочення видаткової частини бюджету;

3) здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

4) проведення грошової і кредитної емісії.

Перший напрямок – збільшення дохідної частини бюджету – може бути пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов’язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань.

Другий напрямок – скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Витрати, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити.

Скорочення видаткової частини бюджету може бути пов’язане, наприклад, зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасового скорочення витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров’я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління.