Сторінка
4

Капітальні інвестиції підприємства

Прогноз. У разі перемоги в податковій політиці фіскального підходу інвестиційний клімат погіршиться, а в разі запровадження стимулюючого підходу — покращиться.

Регуляторний вплив в Україні характеризується бюрократизмом та корупцією, прийняттям актів, які вступають в силу негайно або мають зворотну дію. Для інвестора надзвичайно важливо започаткувати інвестиційний проект і не міняти бізнес-планів у зв'язку зі змінами регуляторного впливу, бо в перший рік здійснення проекту гроші вкладаються в надії одержати прибутки через кілька років. Корупція підвищує вартість інвестицій, а бюрократизм стає для них бар'єром. Економічна природа корупції полягає в зрощенні приватного капіталу та бюрократичного апарату, а також у свідомо занижених ставках заробітної плати рядових чиновників та мовчазній підтримці нелегального обігу коштів. Інвестор натикається на додаткові ризики, які потрібно страхувати зв'язками з державною та місцевою владою. Регуляторна політика держави має бути націлена на ліквідацію економічної природи корупції.

Прогноз. Якщо найближчими роками суттєвих змін у регуляторній політиці в напрямку сприяння інвестиціям не відбудеться, інвестиційний клімат за цим показником не покращиться.

Проте перспективи на покращення інвестиційного клімату в Україні залежать не тільки від дій влади, але й від наполегливості потенційних інвесторів у справлянні впливу на владу. Так чи інакше, але капітал має здатність накопичуватись і вимагає вкладення. Рано чи пізно баланс інтересів між владою і капіталом встановиться, і процес покращення інвестиційного клімату набуде незворотного характеру.

Розділ 2. Оцінка та аналіз капітальних інвестицій.

2.1. Загальна характеристика та види інвестицій.

Перш ніж почати дослідження про капітальні інвестиції підприємствах, варто з'ясувати, що ж таке інвестиції.

У найбільш загальній формі інвестиції являють собою вкладення вільних коштів у різні форми фінансового й матеріального багатства. Власник коштів, що безпосередньо інвестує (вкладає) їх у матеріальні або фінансові об'єкти називається інвестором. Так, якщо людина або підприємства вкладають свої кошти в ті або інші об'єкти, вони є інвесторами.

Фізичні особи, що вкладають кошти в матеріальні або фінансові об'єкти, називаються індивідуальними інвесторами. Якщо власники коштів, що інвестуються є юридичні особи, то їх називають інституціональними інвесторами.

Основними джерелами інвестицій є заощадження населення. Вони діляться на наступні групи: поточні, на покупку товарів тривалого користування, на непередбачені випадки й старість, інвестиційні заощадження.

Поточні заощадження утворяться в чинність того, що поточний доход населення витрачається не відразу, а поступово. Такі заощадження короткострокові за своїм характером і накопичуються, як правило, або в готівці, або акумулюються населенням на поточних рахунках у банках.

Заощадження на покупку товарів тривалого користування утворяться в тих випадках, коли вартість планованої закупівлі перевищує поточний доход потенційного покупця, у зв'язку із чим покупець повинен нагромадити необхідну суму зі свого доходу. Більшість заощаджень цього виду накопичуються на ощадних рахунках у банківських установах протягом тривалого часу.

Заощадження на непередбачений випадок і старість довгострокові за своїм характером й їхнє використання припускає настання особливого випадку. На строк, протягом якого заощадження накопичуються, вони можуть бути вкладені в довгострокові фінансові активи, наприклад, акції й облігації.

Інвестиційні заощадження це особливий вид заощаджень, не призначений на споживчі потреби. Головна їх ціль - інвестування в активи, що приносять доход. Більшість інвестиційних заощаджень вкладається в різні види цінних паперів, у тому числі акції.

Заощадження населення, за винятком призначених на поточне споживання, в основному стають інвестиційними ресурсами, але по-різному. Інвестиційні заощадження перетворюються в інвестиційні ресурси безпосередньо, оскільки вони витрачаються на покупку цінних паперів - боргових (облігації, казначейські зобов'язання) і інвестиційних (акції).

Заощадження на покупку товарів тривалого користування, на непередбачений випадок і старість перетворюються в інвестиційні ресурси через посередників, у якості яких виступають банки, страхові компанії, пенсійні фонди.

Ризикові інвестиції: або венчурний капітал, - це термін, що застосовується для позначення ризикованого капіталовкладення. Венчурний капітал являє собою інвестиції у формі випуску нових акцій, вироблені в нових сферах діяльності, пов'язаних з більшим ризиком. Венчурний капітал інвестується в не зв'язані між собою проекти розраховуючи на швидку окупність вкладених коштів. Капіталовкладення, як правило, здійснюються шляхом придбання частини акцій підприємства-клієнта або надання йому позичок, у тому числі із правом конверсії останніх в акції. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій. Ризиковий капітал сполучає в собі різні форми додатка капіталу: позичкового, акціонерного, підприємницького. Він виступає посередником у засновництві стартових наукомістких фірм, так званих венчурів.

За кордоном, як правило, створюються незалежні компанії ризикового капіталу, які залучають кошти інших інвесторів і створюють фонд венчурного капіталу. Цей фонд має форму партнерства, у якій фірма-організатор виступає як головний партнер, вносить, як правило, 1% капіталу, але несе повну відповідальність управління фондом. Зібравши цільову суму, фірма венчурного капіталу закриває підписку на фонд, перехід до його інвестування. Розмістивши один фонд, фірма звичайно пропонує підписку на другий. В основному фірми управляють декількома фондами, що перебувають на різних стадіях розвитку. Це дозволяє існувати, по-перше, акумуляції фінансових ресурсів, по-друге, реалізації основного принципу ризикового інвестування - дозволу й розподілу ризику.

Спеціалізуючись на фінансуванні проектів з високим ступенем невизначеності результату, фірми венчурного капіталу надають інвестиції не у формі позички, а в обмін на більшу частину акціонерного капіталу створюваного венчура. Цим визначена й основна форма доходу на венчурний капітал - засновницький прибуток, реалізований і засновниками стартових компаній, і їхніми фондами-партнерами, що фінансують, лише через 5 років, коли акції венчура почнуть котуватися на фондовому ринку. Із установленого періоду (звичайно 10 років) фонд розпускається. Акції компаній, що вийшли на фондовий ринок, розподіляються між партнерами.