Сторінка
4

Фінансова діяльність держави. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом. Правові основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм, з допо­могою правових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності в країнах з розвинутими рин­ковими відносинами є провідною формою державного керів­ництва економікою. Основи правової регламентації фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед за­кріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами. Подальший розвиток і де­талізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовому за­конодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фі­нансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади безпосередньо від фінансової діяльності, що

здійснюється державою через посередництво органів держав­ного управління підприємствами, установами, організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповнова­жених фінансових і кредитних установ сама мобілізує, розподі­ляє і використовує фонди грошових коштів, фінансуючи на­родне господарство, соціально-культурну сферу, оборону, уп­равління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових коштів, то дер­жава уповноважує на їх створення і використання підприєм­ства, об'єднання і міністерства. Ці фонди грошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізовани­ми фондами вони тісно пов'язані податковими та Іншими обо­в'язковими платежами, а при необхідності — фінансуванням з них.

Співвідношення між фінансовою діяльністю, що здійснюєть­ся державою безпосередньо, і її фінансовою діяльністю, опосе­редкованою господарськими організаціями, протягом останнього часу істотно змінилось і продовжує змінюватись на користь останніх. В Україні в даний час обсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це пояснюється тим, що у нас відбуваються глибокі економічні, соціальні і полі­тичні зміни, зумовлені поверненням країни в русло загальних процесів світового розвитку. Держава перестала бути тоталь­ним фінансовим монстром. В країні йдуть глибинні перетво­рення відносин власності, здійснюється докорінна перебудова адміністративно-командного механізму управління економікою, Його заміна ринковими методами господарювання. Поступово створюються умови, за яких економіка перестає бути заложни­цею політики, а ідеологічні догми — керівництвом до дії. На підтримку і прискорення иих процесів і спрямована фінансова діяльність молодої української держави.

Перед будь-якою державою в галузі фінансової діяльності завжди стоїть два основних завдання. Перше з них полягає в тому, щоб у повній відповідності із затвердженим фінансовим планом — бюджетом — зібрати передбачені кошти та розподі­лити їх у відповідності із суспільними потребами. Цей бік фінан­сової діяльності держави за своєю суттю є розподільним. З цим завданням нерозривно пов'язане й інше завдання — контрольна функція фінансової діяльності, тобто забезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Аналогічно методи фінансової діяльності держави також прийнято поділяти на відповідні групи: а) методи формування грошових фондів; б) методи розподілу грошових фондів; в) ме­тоди використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави — методів формування грошових фондів — провідна роль нале­жить обов'язковому методу мобілізації, який полягає у приму­совому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави. Цей метод передбачає вста­новлення: 1) виду платежу; 2) точного його розміру; 3) строку платежу; 4) обов'язкової погрози за порушення строку чи роз­міру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов'язкових елементів.

Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів — податок. Він є найдієвішим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави, реалізації її економічної політики. Будучи за своєю суттю порушенням свободи і права власності платника податку, податок, за рідкими винятками, у всьому світі вво­диться лише рішенням органу законодавчої влади. В даний час це уже стало чинною конституційною нормою і в Україні.

Крім податків, обов'язковий метод мобілізації грошових коштів державі включає в себе також різноманітні державні збори — митні, дорожні, за надання юридично значимих по­слуг і т.п., штрафи, плату за використання природніх ресурсів та інші. Держава встановила також обов'язкові платежі в цент­ралізовані спеціальні фонди коштів — пенсійний, соціального страхування, чорнобильський та ряд інших.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян і т.п.

Розподіл мобілізованих державою грошових коштів у її фінансові фонди також забезпечується тільки йому властивими методами. При цьому зазначимо, що традиційний для фінан­сової практики «розподіл» в даному випадку означає не поділ грошей між якимись особами, юридичними чи фізичними, а визначення тих умов, на яких гроші покидають свій фонд та поступають в розпорядження суб'єкта, якому їх виділила дер­жава чи її уповноважений фінансовий орган.

Необхідно підкреслити, що у відповідності з Конституцією України та Законом України «Про бюджетну систему України»

кошти Державного бюджету витрачаються лише на цілі і в ме­жах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Кошти республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими радами. До Державного бюджету Ук­раїни не включаються видатки, які не передбачені законами України. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відпо­відно до вимог Закону України «Про бюджетну систему Украї­ни». Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки — це фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захи­сту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються ви­датки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів Із зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.