Сторінка
9

Державні фінанси: формування, основи, аналіз структури, основні ланки. Система державних фінансів України - проблеми та перспективи розвитку

2.3. Державний кредит

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку дер­жавних фінансів. Він не має ні окремого грошового фонду (кош­ти, що мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. В окремих випадках з його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди ці­льового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до систе­ми державного кредиту належать позики, що надаються під дер­жавні гарантії та на поповнення валютних резервів центрального банку від Міжнародного валютного фонду.

Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залу­чені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки незалежно від форми власності діють на комерцій­них засадах і мобілізовані кошти формують їхні кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання держав­них цінних паперів і тому належати до державного кредиту.

Державні позикиє основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що нада­ються на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів. Уго­дами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. З допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома ви­дами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'я­заннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов'язан­ня держави, за яким у встановлені строки повертається борг і ви­плачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бу­ти знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільови­ми (під конкретні проекти). Облігація має номінальну вартість —зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквіднос­ті. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зо­бов'язаннями, як правило, оформляються короткострокові пози­ки (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрі­шні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридич­ними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зов­нішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Дер­жавні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Мі­сцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

За ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних па­перів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на за­ставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. За­ставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпе­чення, їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичко­вого процента. При цьому може встановлюватись як твердо фік­сована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щоріч­но, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках ви­плата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів ви­грашів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні па­пери купуються з певною знижкою, а погашаються за номіналь­ною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На та­ких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

За характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашен­ні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — по­зика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосову­ється тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшу­ватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізня­ють позики з правом і без права довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховува­ти ситуацію на фінансовому ринку.