Сторінка
6

Державні фінанси: формування, основи, аналіз структури, основні ланки. Система державних фінансів України - проблеми та перспективи розвитку

Якщо позикові доходи держави є тимчасовими, то емісійний дохід, що являє собою різницю між номінальною вартістю випу­щених в обіг грошей і витратами на їх друкування (досить знач­ними, але практично не відчутними порівняно з номінальною ва­ртістю), є, по суті, фіктивним. Він не відображає ні вартості створеного ВВП, ні реалізованого національного багатства. З по­зицій поточного бюджетного року емісійний дохід, як і державні позики, забезпечує фінансування передбачених видатків. Однак, враховуючи його специфіку, він теж належить не до доходів бю­джету, а до джерел його фінансування.

Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом — ВВП. За різними оцінками, част­ка податків у доходах бюджету має становити 90—95%. Це пояс­нюється, по-перше, їх характером — обов'язковість, безповорот­ність, нееквівалентність, регулярність платежів. Саме вони най­більше відповідають схемі фінансової діяльності держави і став­лять її на стабільну основу. По-друге, інші методи формування бюджету мають суттєві обмеження. Так, емісійний дохід взагалі є небажаним і використовується у крайньому разі. Позикові дохо­ди обмежені реальними джерелами їх погашення. При цьому вза­галі вважається, що бюджетний дефіцит не повинен перевищува­ти 2—3% від ВНП (ВВП), що відносно обсягу бюджету (при середньому рівні бюджетної централізації ВНП 40—45%) стано­вить 5—7%. Доходи від підприємницької діяльності держави в умовах ринкової економіки досить обмежені, оскільки держав­ний сектор функціонує, як правило, у непривабливих, тобто ма­лоприбуткових чи взагалі збиткових сферах і секторах економі­ки. А доходи від державних послуг, державного майна й угідь у переважній більшості країн вкрай обмежені та нестабільні. Фінансова політика держави має ґрунтуватися тільки на реальному бюджеті. Оптимізація складу та структури доходів і видатків бюджету відображає збалансованість фінансової політики.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства загалом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного завдання. По-перше, визначення реальних обсягів доходів. По-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максима­льного рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму соціальних потреб. По-третє, збалансування бюджету. Проблеми збалансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб'єкта, у тому числі й держави, перевищують можливості.

Збалансування бюджету можливе за рахунок:

а) збільшення доходів — введення нових податків, підвищен­ня ставок чи розширення об'єкта оподаткування з діючих подат­ків, розширення використання неподаткових доходів;

б) скорочення видатків — пропорційного чи селективного;

в) на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його покриття (державні позики або грошова емісія).

За наявності значних фінансових проблем усі ці способи зба­лансування бюджету можуть використовуватися у комплексі.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінан­совий стан держави, а й характеризує багато в чому фінансову ситу­ацію країни загалом і тому цікавить усіх громадян та кожну підпри­ємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:

— рівновага доходів і видатків;

— перевищення доходів над видатками;

— перевищення видатків над доходами. Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави:

доходи→видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держава має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпечен­ня видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансувати стільки видатків, скільки збирає доходів. Відтак будь-яке відхи­лення від цієї врівноваженості є порушенням засад фінансової ді­яльності держави і недоцільне.

Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабі­льну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Во­но може проявлятися в різних формах. По-перше, це можуть бути свого роду бюджетні резерви: заплановане перевищення використо­вується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року — переходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збіль­шені видатки, або скорочені доходи. Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування, наприклад, в Україні в складі Державного бюджету виокремлюється Резервний фонд Кабінету Міністрів. По-друге, перевищення доходів над видат­ками може виникати внаслідок надмірної (порівняно з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками) дохідної ба­зи окремих бюджетів. В Україні таке перевищення має форму «бю­джетного надлишку» і підлягає вилученню до бюджету вищого рів­ня. По-третє, таке перевищення може мати форму бюджетного профіциту, за умов збалансування бюджету в межах не одного, а кіль­кох років. В окремі роки встановленого періоду формуються бю­джетні профіцити, а в окремі — дефіцити. Обсяги бюджетних дефі­цитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефі­цит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансо­вої системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить час­то негативне явище. Іншими ж суб'єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.