Сторінка
11
Можна дійти висновку, що господарські структури державної форми власності мають нині у своєму розпорядженні 16,4% від ВВП.
Якщо зробити порівняння з 1992 роком, то чітко проглядається тенденція до значного зменшення величини ресурсів, які надходять у розпорядження державної влади й інших державних фінансових інститутів. Відсутність порівнянних статистичних даних, які б дали змогу відобразити тенденцію державних фінансових ресурсів упродовж 1992—1998 років в абсолютних величинах, змушує використовувати відносні показники. Наведені в табл.1 дані підтверджують, що за минулі 6 років проглядається тенденція щодо зменшення питомої ваги державних фінансів у розподілі й перерозподілі валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 р. через державні фінанси перерозподілялося 86,3% ВВП, то в 1994 р. — 75,8%, а в 1997 р. — лише 55,6%.
В основному це пов'язано з проведенням приватизації й роздержавлення. Так, якщо в 1992 році через фінанси підприємницьких структур державної форми власності перерозподілялося 50,3% ВВП, в 1994 р. — 32%, то в 1997 р. лише 14,4 відсотка. Необхідно враховувати і той факт, що різко знизилася рентабельність державних підприємств, а кількість збиткових підприємств досягла майже 60 відсотків.
Упродовж 1992—1997 років змінилася роль бюджету в перерозподілі валового внутрішнього продукту. Так, якщо в 1992 р. через доходи зведеного бюджету (без урахування централізованих фондів) перерозподілялося 21,9% ВВП, у 1994 р. ця частка зросла до 33,6%, а починаючи з 1995 року стала зменшуватися і становила в цьому році 28,4%, у 1996 р. — 26,4%, у 1997 р. - 28,5%.
Значною є роль централізованих фондів цільового призначення в системі державних фінансів. У 1992 р. через вказані фонди перерозподілялося 14,1% ВВП, у 1994 р. — 10,2%, у 1997 р. — 12,0%. У зв'язку зі змінами в порядку створення і використання Фонду щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення в наступні роки перерозподіл ВВП через такі фонди дещо зменшився.
Бюджет і надалі є основним інструментом державного рерулювання економічного й соціального розвитку. Так, держава мобілізує фінансові ресурси для своїх потреб у формі податків, зборів і платежів. Витрачає ці ресурси шляхом надання асигнувань на різні заходи загальнодержавного призначення, тобто оборону, забезпечення громадського порядку, утримання органів влади й управління, збереження довкілля, надання громадянам безплатних послуг у формі освіти, медичної допомоги, одержанні професії, а також грошових виплат громадянам у формі допомоги. Для потреб соціальної сфери створюється пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд сприяння зайнятості населення і низка інших.
Безпосередньо у виробничій сфері створюються фонд капітальних вкладень в основні виробництва, фонди капітального ремонту, обігових коштів, оплати праці, соціального розвитку, матеріального заохочення тощо.
Держава через законодавство регулює порядок створення й використання всіх указаних фондів і тим самим створює фінансовий механізм управління в державі. Напрямки розвитку цього механізму визначаються фінансовою політикою держави.
Висновок
Державні фінанси — складова частина фінансової системи держави, її центральна підсистема, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток. Вона має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями й роллю держави в регулюванні й забезпеченні економічних, соціальних і демократичних засад життя населення й створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.
Фінанси виникли та упродовж тривалого часу розвивалися як система мобілізації коштів, матеріальних і фінансових ресурсів для потреб правлячої еліти різних форм державних утворень і оборони своєї території. Для зазначених цілей запроваджувалися різні форми податків, зборів і платежів.
В економічному житті фінанси є досить складним явищем. За їх допомогою держава перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту, який є головним об’єктом фінансових відносин. З огляду на це фінанси слід розглядати як систему відносин, що склалася в суспільстві в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту.
Державні фінанси — головна ланка фінансової системи держави. Вона опосередковує майже 80% усіх фінансових ресурсів і містить різноманітні фінансові інститути за допомогою яких держава здійснює свою фінансову діяльність. Державні фінанси охоплюють: сукупність усіх бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної форми власності; державний кредит.
Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування і тісно пов’язані між собою.
Бюджет держави — це основний фонд грошових коштів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позицій управління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямі розвиток суспільства.
Фонди цільового призначення являють собою централізацію коштів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх склад досить різноманітний у різних країнах і в різні часи.
Державний кредит відображає відносини, при яких держава виступає позичальником або гарантом за позичками юридичних осіб даної країни. Кредиторами можуть бути юридичні й фізичні особи даної країни та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інституції. Мобілізовані державою кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд, призначений для інвестицій при випуску цільових позик.