Сторінка
8

Оцінка управління фінансами ЗАТ ,,Електромашпромсервіс”

До постійних загальновиробничих належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними у разі зміни обсягу виробництва. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) при нормальній потужності виробництва.

Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати входять до складу собівартості реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у період їх виникнення.

Загальний обсяг розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний обсяг.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлює підприємство.

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, що не включаються в собівартість реалізованої продукції (виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг), поділяються на адміністративні , витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних належать загальногосподарські витрати з обслуговування і управління підприємством. Витрати на збут складаються з витрат, пов’язаних з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг).

Витрати, пов’язані з операційною діяльністю, поділяються на такі економічні елементи:

1. Матеріальні;

2. На оплату праці;

3. Відрахування на соціальні заходи;

4. Амортизація;

5. Інші операційні витрати.

До фінансових належать витрати на сплату процентів (за користування отриманими кредитами, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою) та інші витрати підприємства , пов’язані із залученням позикового капіталу.

Ефективність функціонування акціонерного товариства залежить не лише від обсягу одержуваного прибутку, а й від характе­ру його розподілу. Одна частина прибутку у вигляді по­датків і зборів надходить до бюджету держави й використовується на потреби су­спільства, а інша частина залишається в розпорядженні підприємства і використовується на виплату дивідендів, акціонерам підприємства, на розширення виробниц­тва, створення резервних фондів.

Для підвищення ефективності вироб­ництва дуже важливо, щоб при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності в задоволенні інтересів держави, підприєм­ства і працівників. Держава зацікавлена одержати більше прибутку до бюджету. Керівництво підприємства прагне спрямувати більшу суму прибутку на розширене відтворення. Акціонери і пра­цівники зацікавлені у збільшенні їхньої частки у використанні прибутку.

Проте якщо держава обкладає підприємства дуже високими податками, то це не стимулює розвитку виробництва, у зв'язку з чим скорочується обсяг випуску і реалізації продукції і змен­шується надходження коштів до бюджету. Те саме може статися, якщо всю суму прибутку використати на виплату дивідендів акціонерам підприємства. У цьому разі в перспективі зменшиться виробництво продукції, оскільки не оновлюватимуться основні виробничі фонди, скоротиться власний виробничий капітал, що в кінцевому підсумку може стати причиною банкрутства підприєм­ства. Якщо ж зменшується частка дивідендних виплат у викори­станні прибутку, то це, у свою чергу, призведе до зниження інве­стиційної привабливості підприємства. Тому на кожному під­приємстві має бути знайдено оптимальний варіант розподілу при­бутку.

Розподілення та використання прибутку є важливим господарським процесом, що забезпечує покриття потреб підприємства та формування доходу [12, с. 325].

Механізм розподілення прибутку повинен бути побудований таким чином, щоб своєчасно сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

В залежності від об’єктивних умов суспільного виробництва на різних етапах розвитку економіки система розподілення прибутку змінювалась та вдосконалювалась.

Однією з найважливіших проблем розподілення прибутку як до переходу до ринкових відносин, так і в умовах їх розвитку є оптимальне співвідношення частки прибутку, що акумулюється у доходах бюджета і частки, що залишається у розпорядженні господарюючих суб’єктів.

З розвитком приватизації та акціонування підприємства мають право використовувати отриманий прибуток за своїм бажанням, окрім тієї його частини, яка підлягає обов’язковим відрахуванням, оподаткуванню та іншим зборам згідно з законодавством [12, с. 329].

Таким чином, виникає необхідність у чіткій системі розподілення прибутку перед усім на стадії, що передує утворенню чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Економічно обґрунтована система розподілення прибутку повинна гарантувати виконання фінансових зобов’язань перед державою і максимально забезпечувати виробничі, матеріальні та соціальні потреби підприємства.

У процесі розподілення валовий прибуток коректується на суму:

1. Доходів від участі в діяльності інших підприємств;

2. Дивідендів та відсотків, що отримані за акціями, які належать даному підприємству;

3. Доходів з державних цінних паперів;

4. Доходів від здавання в аренду та інших видів використання майна.

З валового прибутку виключаються суми прибутку, на який встановлені податкові пільги.

Валовий прибуток, що залишається після цих корективів є об’єктом оподаткування.

З цього прибутку сплачується до бюджету податок на прибуток.

Після сплати податку залишається чистий прибуток. Цей прибуток знаходиться у повному розпорядженні підприємства та використовується ним самостійно.

Ніякі органи, у тому числі держава, не мають права втручатися у процес використання чистого прибутку підприємств.

У зв’язку з цим по мірі надходження чистий прибуток підприємств направляється:

1. На фінансування робіт зі створення, освоєння та впровадження нової техніки;

2. На вдосконалення технології та організації виробництва;

3. На модернізацію обладнання;

4. Поліпшення якості продукції;

5. Технічне переозброєння;

6. Реконструкцію діючого виробництва.

Чистий прибуток являється джерелом поповнення власних обігових коштів.