Сторінка
1
Рівень розвитку кожної країни певною мірою визначається її ресурсним потенціалом та ефективним його використанням. Необхідність забезпечення сталого економічного зростання потребує, насамперед, мобілізації, оптимального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів. У сучасних економічних умовах механізм управління фінансовими ресурсами підприємств тільки починає формуватися. Тому дослідження методологічних питань цього управління, форм його взаємодії з державною фінансовою системою дуже актуальні на сучасному етапі. На сьогодні управління цими процесами ускладнено відсутністю чіткого термінологічного визначення сутності фінансових ресурсів, їхнього складу, джерел формування і напрямів розміщення. Незважаючи на досить широке дослідження даного питання у літературі, воно, залишається одним із найбільш дискусійних.
Дослідженню даного питання присвятили велику кількість публікацій як вітчизняні, так і російські автори, такі як: А.І. Балабанов, І.Т. Балабанов, В.Г.Бєлоліпецький, А.М.Бірман, О.Д. Василик, І.В. Зятковський, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, А.М. Поддєрьогін, В.К. Сенчагов та інших.
На жаль, у сучасній економічній думці відсутнє однозначне визначення та комплексний підхід до вивчення питань, пов’язаних із сутністю фінансових ресурсів, із процесом їхнього формування та використання. Тому і донині відсутні дієві системи управління фінансовими ресурсами підприємств. Подібна невизначеність певною мірою обумовлена різною спеціалізацією вчених, що досліджують дані питання, різними цілями аналізу чи відмінністю методів досліджень.
Виходячи з цього, метою даної роботи є дослідження економічної природи фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами.
Термін „фінансові ресурси” широко використовується як у теорії, так і на практиці, тому й трактування його різні – від величини грошових засобів на рахунках у банках та інших рахунках до інших складових частин балансу підприємства. Виділяють і два напрями вивчення змісту та ролі фінансових ресурсів у економічному середовищі, пов’язані з ретроспективним аналізом запропонованих до цього часу тлумачень і пошуком нових визначень. Термін „фінансові ресурси” навіть у законодавчих і нормативних актах України використовується близько шістдесяти разів. При цьому відсутнє його офіційне тлумачення.
Більшість визначень сутності та складу фінансових ресурсів засновані, на нашу думку, на розширеному їхньому трактуванні. Тому досить легко помилитися, зокрема у процесі прогнозування, коли існує ілюзія щодо наявності значного фінансового капіталу, але насправді це не так.
За радянського періоду поняття „фінансові ресурси” вперше було використано при складанні першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, до складу якого було включено баланс фінансових ресурсів (баланс доходів і видатків) – бюджету [1, с. 29].
У наукових колах сутність категорії „фінансові ресурси” трактувалася вченими з різних позицій. Так, у теорії радянських фінансів фінансові ресурси визначаються як виражена в грошах частина національного доходу, що може бути використана державою (безпосередньо або через підприємства) на цілі розширеного відтворення і на загальнодержавні витрати. Отже, визнається і матеріальне (виражене у грошах) їхнє відображення. Вони є лише частиною вираженого в грошах необхідного та додаткового продукту як на макро-, так і на мікрорівні.
У праці Д.А. Аллахвердяна „Роль финансов в распределении национального дохода СССР” [2] зазначається, що фінансові ресурси утворюються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємств завдяки створюваному ними чистому продукту, який, отримуючи своє грошове вираження, виступає як фонд грошових коштів. Вважаємо, що у такому визначенні можливість утворення фінансових ресурсів обмежена виробничо-фінансовою діяльністю підприємств (не враховано можливість їхнього утворення у процесі інвестування). Крім того, основна увага зосереджена на дослідженні джерел фінансових ресурсів, а не власне фінансових ресурсів, та й знаходження грошових коштів підприємства лише у фондовій формі є суперечливим.
Cистематизація історичного матеріалу щодо питань розвитку фінансово-кредитних відносин проведена В.П. Д’яченком. Фінансові ресурси автор характеризував, зважаючи на особливості адміністративно-командної системи, як централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів відповідно до функцій та завдань держави [3].
Схожі погляди і у російського економіста В.К. Сенчагова, який комплексно дослідив фінансові ресурси. При визначенні фінансових ресурсів на загальнодержавному рівні він називає джерела їхнього формування і вважає, що „фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових коштів, які формуються у процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту” [4]. Таке визначення не виділяє характерних ознак фінансових ресурсів, хоча дає опис їхніх складових частин. Автор, аналізуючи їхнє походження та призначення, не розкриває конкретних форм і видів існування. Крім того, фінансові ресурси подано як фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємств, як джерело їхнього подальшого розвитку, а також ув’язано їх із грошовими коштами. Але разом з тим до складу фінансових ресурсів не включено основу забезпечення функціонування економіки – оборотні кошти.
Подібне трактування визначень сутності фінансових ресурсів знаходимо у Сичова Н.Г. [5, с. 8], яким фінансовими ресурсами названо прибуток, оборотні кошти та амортизаційний фонд, що створюються у результаті розподілу і перерозподілу національного доходу та суспільного продукту, а суб’єктами створення – підприємства, об’єднання, організації. Розмежування фінансових ресурсів і джерел їхнього утворення, дозволяє виділити у структурі фінансових ресурсів, крім грошових фондів, також і грошові нагромадження. Проте незрозумілим є склад „других средств”, які автор включає до фінансових ресурсів підприємств.
Завантажити реферат