Сторінка
2
За тлумаченням В.І. Терьохіна, також відбувається розмежування фінансових ресурсів і джерел їхнього формування, хоча не враховано використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових зобов’язань у нефондовій формі [6].
Інші економісти звузили склад фінансових ресурсів, визначивши їх як сукупність фондів грошових коштів, що перебувають у власності держави, підприємств і господарюючих організацій на той чи інший момент часу [7, с. 118]. За такого трактування відсутня чітка межа між фінансовими ресурсами держави і підприємств, а фонди грошових коштів не є єдиним напрямом використання фінансових ресурсів (адже частина їх покликана забезпечувати безперервний обіг цих фондів). Крім того, ресурси можуть не використовуватися взагалі або використовуватися без створення фондів.
Так, А.М. Бірман звертав увагу на відсутність чіткого розмежування між поняттями доходи, грошові кошти, грошові фонди (фонди грошових коштів), фінансові ресурси. Хоча і він трактував фінансові ресурси досить широко – як „виражену у грошах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в держави чи в соціалістичних підприємств для використання на цілі розширеного відтворення та на загальні державні видатки” [7, с. 31]. Тобто, з одного боку, ресурси обмежено потребами лише розширеного відтворення, а з іншого – включено до них кошти, необхідні для загальнодержавних видатків (управлінських, оборонних, соціальних). Крім того, методологічний підхід А.М. Бірмана до фінансових ресурсів також не дозволяє окремо ідентифікувати фінансові ресурси суб’єкта господарювання.
За умов планової економіки у більшості наведених визначень фінансових ресурсів відсутнє розмежування фінансових ресурсів держави і підприємств. Відмінності визначено джерелами формування та напрямами використання фінансових ресурсів. За сучасних умов така відмінність обумовлена розвитком різних форм власності, повною самостійністю і відповідальністю підприємств.
Думки більшості вітчизняних науковців зводяться до визначення фінансових ресурсів як грошових коштів, що є у розпорядженні держави і підприємств.
Так, за фінансово-кредитним словником фінансовими ресурсами є грошові кошти, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств, установ і використовуються для покриття затрат, а також формування різних фондів і резервів [8, с. 504]. Отже, розглядаються суто грошові кошти, а фінансові ресурси держави прирівнюються до фінансових ресурсів суб’єктів господарювання.
Василик О.Д. намагається пояснити відмінність між фінансовими ресурсами та грошовими коштами в момент їхнього перебування на рахунках або в касі підприємства, зазначаючи, що „Поняття „грошові засоби” значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання” [9, с. 84].
Василик О.Д. і Павлюк К.В. у спільній праці [10, с. 25] визначають фінансовими ресурсами кошти саме у фондовій формі, що значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти у грошовій та у негрошовій формі. Аналогічно у Н.Г. Сичова та В.К. Сенчагова зазначено, що фінансові ресурси формуються у процесі розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту, та введено часову ознаку їхнього формування (утворення за певний період). Визначення має суттєве обмеження – грошові фонди, але, враховуючи розширене трактування цих фондів, це також дуже широке розуміння фінансових ресурсів. Знову ж таки, вони розглядаються як результат, а не передумова створення ВВП.
У І.В. Зятковського, як і у О.Д. Василика та К.В. Павлюк, ознакою фінансових ресурсів названо грошові фонди (цільове спрямування грошових коштів), а також визначено, в результаті чого вони створюються. Такий підхід є дискусійним, адже зосередження ресурсів у фонді спричиняє небажані „застої” коштів із можливим зменшенням прибутків та утворенням збитків. До ознак фінансових ресурсів підприємств І.В. Зятковський відносить джерела їхнього формування та факт володіння і розпорядження ними суб’єктом господарю-вання [11, с. 88].
Визначення належності до фінансових ресурсів грошових фондів і частини грошових коштів, що використовується у нефондовій формі, дає підручник „Фінанси підприємств” за ред. А.М. Поддєрьогіна [12]. Отже, також повністю ототожнюються фінансові ресурси та грошові кошти.
Швидше за все визначення фінансових ресурсів як усіх коштів, або як їхньої частини, виникло через різне тлумачення сутності фінансових ресурсів держави і підприємств. Адже для підприємств саме ті кошти, що забезпечують господарську діяльність підприємства, є фінансовими ресурсами.
За наведених визначень фінансові ресурси характеризуються сумами грошових коштів, грошових нагромаджень, доходів або фондів грошових коштів, хоча жодне визначення не конкретизує розміру фінансових ресурсів (уся сума грошових коштів (доходів, нагромад-жень, фондів) чи тільки певна їхня частина).
На практиці також досить часто ототожнюють поняття грошових коштів та фінансових ресурсів. Термін „грошові кошти” – поняття більш широке як за змістом, так і за обсягами, ніж „фінансові ресурси”, що складають тільки частину грошових коштів підприємства. Тому обов’язково потрібно визначати, які саме кошти є ресурсами. Доходи також пов’язані з фінансовими ресурсами (як джерело їхнього відновлення та прирощування). Грошові нагромадження можуть розглядатися лише як джерело прирощування фінансових ресурсів, хоча вони можуть бути використані й на інші цілі. Фонди ж грошових коштів можуть розглядатись як місце концентрації фінансових ресурсів, але, знову ж таки, у фондах можуть концентруватися не тільки ці ресурси. Тому усі наведені поняття між собою тісно пов’язані, але зовсім не тотожні [13, с. 131].
Цікавими є позиції фахівців, які до фінансових ресурсів відносять не лише грошові кошти (фонди, доходи, накопичення, нагромадження).
Так, визначаючи сутність фінансових ресурсів, Опарін В.М. стверджує, що „фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи” [14, с. 10, 79]. Таким чином, до складу фінансових ресурсів включено всі кошти, що отримує суб’єкт господарювання (у фондовій або нефондовій формах), дещо по-новому трактується цільове спрямування фінансових ресурсів – дослідження напрямів їхнього розміщення. Отже, автором відзначено необхідність тлумачення фінансових ресурсів як динамічного поняття. Крім того, фінансові ресурси підприємств включають і кошти його контрагентів (належні підприємству), і ті, що формують вартість основних і оборотних засобів. Тож, думку, що фінансові ресурси – це не лише грошові кошти, автор підтверджує і тим, що вводить поняття „ .матеріалізовані фінансові ресурси – вкладені в основні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти” [14, с. 79]. Опарін В.М. не погоджується з „трактуванням поняття фінансових ресурсів як суми коштів, які перебувають у розпорядженні суб’єктів підприємницької діяльності”, оскільки унеможливлюється визначення того, що є передумовою (ресурсами), а що результатом (доходами (валовим та чистим прибутком) [15, с. 10–11].