Сторінка
4

Фінансові ресурси та капітал: сутність понять і практика використання

За визначення Опаріна В.М., на відміну від думки В.Г. Бєлоліпецького, фінансові ресурси стають такими тоді, коли спрямовуються в основні і оборотні засоби. Опарін В.М. також зазначає, що „основу фінансових ресурсів становить капитал. Однак, з одного боку, не весь капитал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капитал), а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та запозичення коштів” [15, с. 10]. Отже, автор до капіталу відносить лише працюючий власний капітал.

На відміну від В.М. Опаріна, І.В. Зятковський [11, с. 89] до капіталу відносить уже авансовані, використані на статутні потреби кошти. А під фінансовими ресурсами розуміє лише фондову частину коштів, створену в результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (кошти, що вперше надходять у розпорядження підприємства) та амортизаційні відрахування. Проте автором не проведено чіткої межі між капіталом і фінансовими ресурсами.

Дещо чіткіше визначення капіталу дає Терещенко О.О.: „Капітал підприємства (capital. Kapital m) – це засвідчені в пасивній стороні балансу вимоги на майно, яке відображено в активах; демонструє джерела фінансування придбання активів підприємства” [25, с. 534], тобто капіталом є кошти, авансовані в основні та оборотні засоби.

Бланк І.О. фінансові ресурси вважає частиною капіталу підприємства (а не навпаки, як про це говорить В.Г. Бєлолипецький), оскільки капітал може приймати як грошову, так і матеріальну форму, а до фінансових ресурсів віднесено лише грошові кошти (спрямовані на розширене відтворення) [26, с. 356].

Можливо, існування капіталу у будь-якій формі, а фінансових ресурсів – лише у грошовій, має право на життя, що пов’язано з рухом грошових коштів і з кругообігом капіталу.

Отже, серед фахівців щодо визначення економічної природи і тлумачення терміна „фінансові ресурси підприємства” існує ряд розбіжностей.

Так, одні учені до складу фінансових ресурсів включають лише грошові кошти. Інші – лише новостворену вартість або ще додають до неї амортизаційні відрахування. Дехто вважає, що ресурсами є всі кошти підприємства, що беруть участь у господарській діяльності та виражені у грошах. Одночасно у тлумаченні сутності фінансових ресурсів різні науковці досить часто лише доповнюють один одного, а не суперечать іншим поглядам.

На основі проведеного дослідження сутності фінансів і механізму функціонування фінансової системи можна запропонувати таке визначення: фінансові ресурси – це кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби підприємства з метою отримання доходу. Це стосується лише тих грошових коштів, на основі використання яких формується додана вартість. Тому необхідним є розгляд питання щодо раціонального використання фінансових ресурсів. Їхнім місцем концентрації є як підприємства, так і суб’єкти фінансового ринку. Але ми розглядаємо фінансові ресурси як категорію фінансів суб’єктів господарювання, оскільки призначені вони саме для потреб економіки.

Що ж до взаємозв’язку фінансових ресурсів і капіталу, то належність до них останнього обумовлена його розміщенням. Розрізняють працюючий та непрацюючий капітал. Але збільшення вартості фінансових ресурсів і продукування доходу виконує лише працюючий капітал – той, що обертається. А практика управління фінансовими ресурсами буде успішною за умови забезпечення належного рівня їхньої оборотності. Адже формування так званих запасів фінансових ресурсів впливатиме на швидкість їхнього обертання, сприяючи утворенню „непотрібних” запасів. Виправлення помилок, пов’язаних з утворенням непрацюючого капіталу та відновленням ресурсного призначення капіталу, можливе лише за умови його відповідної ліквідності. Основною метою раціонального використання капіталу є максимізація рівня працюючого капіталу, тобто надання йому форми фінансових ресурсів.

Література:

1. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хазяйства: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.: ил.

2. Аллахвердян Д.А. Роль финансов в распределении национального дохода СССР. – М.: Госфиниздат, 1995. – 95 с.

3. Дьяченко В.П. История финансов СССР (1917–1950 гг.). – М.: Наука, 1978. – 489 с.

4. Финансовые ресурсы народного хазяйства (Проблемы формирования и использования) / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финансы и статистика, 1982. – С. 49.

5. Сычов Н.Г. Финансы промышленности: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 1982. – 287 с.

6. Финансовое управление фирмой / Терехин В.И., Моисеев С.В., Терехин Д.В., Цыган-ков С.И.; Под ред. В.И.Терехина. – М.: Экономика, 1998. – 350 с.

7. Бирман А.М. Очерки теории советских финансов. – М.: Финансы, 1968. – С. 31.

8. Фінансово-кредитный словарь: В 3-х томах. – М.: Финансы и статистика, 1965. – 511 с.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 416 с.

10. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

11. Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – С. 229, 88.

12. Фінанси підприємств: Підручник / Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д. та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5-те вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2005. – 546 с.

13. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): Моногра-фія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

14. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

15. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісник НБУ. – 2000. – № 5 – С. 10–11.

16. Худолій Л.М. Теорія фінансів: Навчально-методичний посібник. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 167 с.

17. Патрін Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник – Львів: ЛБІНБУ, 2003. – 265 с.

18. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси: Пер. з англ. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. – К.: Основи, 1993. – 383 с.